неділя, 16 серпня 2009 р.

Україно-польський словничок основних кримінально-правових термінів

Перебуваючи протягом 2007/2008 років на стажуванні в Польщі склав українсько-польський словничок основних кримінально-правових термінів. Словничок складався для власного вжитку, але може бути корисним, наприклад, для тих, хто займається проблематикою порівняльних досліджень.

Склад злочину — ustawowe znamiona

Діяння як ознака злочину — czyn

Діяння як ознака об'єктивної сторони — czynność sprawcza

Дія — działanie

Бездіяльність — zaniechanie

Злочин — przestępstwo

Об'єкт злочину — przedmiot

Об'єктивна сторона злочину — strona przedmiotowa

Суб'єкт злочину — podmiot

Суб'єктивна сторона злочину — strona podmiotowa

Суспільна небезпека — społeczna szkodliwość

Обставини, що виключають злочинність діяння — okoliczności wyłączające bezprawność (odpowiedzialność karną) (kontratypy)

Основне покарання — kara

Додаткове покарання — środek karny

Вступ — wiadomości wstępne

Суспільні відносини — stosunki społeczne

Ознаки — cechy

Малозначність — znikomość

Суспільно небезпечне діяння — czyn zabroniony

Готування до злочину — przygotowanie do przestępstwa

Замах на злочин — usiłowanie dokonania przestępstwa

Продовжуваний злочин — przestępstwo ciągle

Триваючий злочин — przestępstwo trwale

Наслідок — skutek

Сукупність злочинів — zbieg przestępstw

Тлумачення права — wykładnia prawa

Роз'яснення ВС — Wytyczne SN (już nie czynne, dzisiaj uchwały)

Корупція, при якій особа отримує незаконну винагороду — korupcja bierna

Корупція, при якій особа дає незаконну винагороду — korupcja czynna

Аналог конфіскації — przepadek

Утворення закінченого складу злочину — dokonanie przestępstwa

Вчинення злочину — popełnienie przestępstwa

Пасивна поведінка — zachowanie bierne

Активна поведінка — zachowanie czynne

Основний склад злочину — przestępstwo w typie podstawowym

Кваліфікований склад злочину — przestępstwo w typie kwalifikowanym

Привілейований склад злочину — przestępstwo w typie uprzywilejowanym

Добровільна відмова — czynny żal

Заволодіння — zabór

Предмет злочину — przedmiot czynności wykonawczej

-------------- - nawiązka

Конкуренція норм — zbieg przepisów

Співучасть — współdziałanie

Виконавець – sprawca

Виконавство – sprawstwo

Співвиконавець – współsprawca

Співвиконавство – współsprawstwo

Підбурювач – podżegacz

Підбурювання – podżeganie

Пособник – pomocnik

Пособництво – pomocnicntwo

Знівечення обличчя — zeszpecenie

Загальний об'єкт злочину — ogólny przedmiot przestępstwa

Родовий об'єкт злочину — rodzajowy przedmiot przestępstwa

Безпосередній об'єкт злочину — indywidualny przedmiot przestępstwa

Умисел — umyślność

Прямий умисел — bezpośrednia umyślność

Непрямий умисел — ewentualna umyślność

Необережність — nieumyślność

Основний об'єкт злочину — główny (bliższy) przedmiot przestępstwa

Додатковий об'єкт злочину — uboczny (dalszy, dodatkowy) przedmiot przestępstwa

Кваліфікуючі ознаки – znamiona kwalifikujące

Військовозобов’язані, під час проходження навчальних (чи перевірних) або спеціальних зборів – osoby, uczestniczące w ćwiczeniach wojskowych.

Суспільні блага (цінності) – dobro społeczne.

Усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними - rozpoznawać znaczenie swego czynu i kierować swym postępowaniem.

Осудність – poczytalność

Неосудність – niepoczytalność

Підстава — przesłanka

Підсудність — właściwość (kognicja) sądu

Обов'язкова участь адвоката — przymus adwokacki

Угон транспортного засобу – zabór pojazdu

Експерт – biegły

Судово-медичний експерт – biegły sądowo-lekarski

вівторок, 23 червня 2009 р.

Нові зміни про розмір викраденого

                     З А К О Н   У К Р А Ї Н И
                Про внесення змін до Кодексу України
              про адміністративні правопорушення
       та Кримінального кодексу України щодо посилення
         відповідальності за викрадення чужого майна

     Верховна Рада України  п о с т а н о в л я є:
     1. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
     1) статтю   51   Кодексу    України    про    адміністративні
правопорушення (   80731-10  )  (Відомості  Верховної  Ради  УРСР,
1984 р., додаток до N 51, ст. 1122) викласти в такій редакції:
     "Стаття 51. Дрібне викрадення чужого майна
     Дрібне викрадення чужого майна шляхом  крадіжки,  шахрайства,
привласнення чи розтрати -
     тягне за  собою  накладення  штрафу  від  десяти  до тридцяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або  виправні  роботи
на  строк  до  одного  місяця  з  відрахуванням двадцяти процентів
заробітку, або адміністративний арешт на строк від п'яти до десяти
діб.
     Повторне протягом року вчинення правопорушення, передбаченого
частиною першою  цієї  статті,  за  яке  особу  вже  було  піддано
адміністративному стягненню, -
     тягне за  собою  накладення штрафу від тридцяти до п'ятдесяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або  виправні  роботи
на  строк  від  одного  до  двох  місяців з відрахуванням двадцяти
процентів заробітку,  або  адміністративний  арешт  на  строк  від
десяти до п'ятнадцяти діб.
     Викрадення чужого  майна  вважається  дрібним,  якщо вартість
такого майна на момент вчинення правопорушення  не  перевищує  0,2
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян";
     2) в  абзаці  другому частини першої статті 185 Кримінального
кодексу України ( 2341-14 )  (Відомості  Верховної  Ради  України,
2001 р.,  N 25-26, ст. 131) слова "до п'ятдесяти" замінити словами
"від п'ятдесяти до ста".
     2. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

 Президент України                                        В.ЮЩЕНКО
 м. Київ, 4 червня 2009 року
N 1449-VI
ДЖЕРЕЛО: ТУТ
Отже, тепер, визначаючи розмір викраденого, з якого починається кримінальна відповідальність, слід виходити з наступного:
1. Відповідно до ст. 55 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" розмір мінімальної заробітної плати у січні 2009 році становив 605 грн.
2. Відповідно до ст. 6.1.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" податкова соціальна пільга, яка використовується заімть неоподатковуваного розміру доходів громадян в частині кваліфікації злочинів та правопорушень, становить 50% від мінімальної заробітної плати. встановленої на 1 січня поточного року, отже 302 грн. 50 коп.
3. Розмір викраденого, з якого починається кимінальна відповідальність у 2009 році становить 302 грн. 50 коп. х 0,2 = 60 грн. 50 коп.
Отже, тепер за 60 грн. 50 коп. в тюрму, товариші. УРА!!!

понеділок, 1 червня 2009 р.

Общероссийский научный и научно-практический юридический журнал «Евразийский юридический журнал»

Общероссийский научный и научно-практический юридический журнал «Евразийский юридический журнал»
приглашает Вас к сотрудничеству
Наш журнал издается с 2007 г., с января 2009 года журнал выходит ежемесячно. «Евразийский юридический журнал»
зарегистрирован в Федеральной службе по надзору в сфере связи и массовых коммуникаций.
(Свидетельство о регистрации ПИ № ФС77-33267 от 25 сентября 2008 г.).
В 2009 году планируется подача документов для включения журнала в перечень ВАК Министерства образования и науки РФ.
Редакция журнала готова принять к публикации Ваши произведения (статьи, информационные сообщения, обзоры
научных конференций, круглых столов, интервью, рецензии, и.т.п.) при соблюдении перечня требований и условий для
предоставления публикаций.
К публикации принимаются материалы в соответствии с профилем научного периодического издания, т.е. только
материалы юридической тематики, затрагивающие актуальные и проблемные научные и практические вопросы всех отраслей
права, а также работы по междисциплинарной юридической проблематике. Предоставляемые материалы должны быть актуальными,
новыми, иметь научную и практическую значимость.
Редакция готова рассмотреть Ваши предложения о сотрудничестве.
Адрес редакции: 125319, г. Москва, ул. Черняховского, д. 9, каб. 446-1.
Телефоны: (495) 152-63-11, 152-69-92 (доп. 321),
Электронная почта: eurasialaw@mail.ru
Интернет-сайт: http://www.eurasialaw.ru
С наилучшими пожеланиями
и надеждой на плодотворное сотрудничество,
главный редактор, доктор юридических наук И.З. Фархутдинов

середа, 20 травня 2009 р.

Торгівля людьми за кримінальним законодавством Республіки Польща

М. Сенько

Боротьба торгівлею людьми – одне з найбільш актуальних завдань, що стоять перед міжнародною спільнотою. Масштаби цього явища доводять, що ХХІ століття не є вільним від рабства та примусової праці. Торгівля людьми – це сучасна форма квазі-рабства. Спочатку під цим поняттям розуміли виключно торгівлю жінками, яких примушували займатися проституцією. В останні роки значення цього поняття значно розширено. Під цим процесом розуміють будь-яку діяльність, спрямовану на отримання користі з експлуатації людини, незалежно від статі та віку, що порушує права та свободи людини. Експлуатація ця, як правило, пов’язана із застосуванням як фізичного, так і психічного насильства. Жертви торгівлі живим товаром часто стають залежними від наркотичних чи психотропних речовин, переживають психічні розлади чи хвороби. Відносно таких осіб вчиняються дії, що порушують їх статеву свободу, особисті права і тілесну недоторканість.

Метою даного виступу є дослідження кримінально-правових засобів боротьби із торгівлею людьми в Республіці Польща.

Виділяють наступні форми торгівлі людьми:

1.           Торгівля дітьми (протиправне адаптування, часто пов’язане із вивезенням дитини за кордон, «купівля-продаж» неповнолітніх осіб з метою здійснення щодо них статевих стосунків).

2.           Торгівля жінками (вивезення їх за кордон, примушування до зайняття проституцією).

3.           Торгівля тканинами та внутрішніми органами (купівля-продаж тканин та внутрішніх органів, що вилучаються в потерпілих без їх згоди).

4.           Торгівля дешевою робочою силою (особи перебувають в країні, громадянами якої вони не є, всупереч чинного законодавства, за свою працю отримують винагороду нижчу, ніж мінімальна).

Залежно від вчинених діянь, їх мети та мотивів, кваліфікація торгівлі людьми може відбуватися за наступними статтями Кримінального кодексу Республіки Польща [1] (далі – КК РП):

·              ст. 253 КК РП (торгівля людьми);

·              ст. 204 КК РП (звідництво і сутенерство);

·              ст. 203 КК РП (примушування до зайняття проституцією);

·              ст. 197 КК РП (зґвалтування або інші дії статевого характеру);

·              § 1 ст. 191 КК РП (примушування вчинення певних дій або бездіяльності);

·              § 1 ст. 190 КК РП (карана погроза);

·              § 1 і 2 ст. 189 (незаконне позбавлення волі).

Стаття 253 КК РП (торгівля людьми) складається з двох параграфів. Параграф 1 цієї статті передбачає основний склад цього злочину, а параграф 2 – кваліфікований склад, який полягає в організації незаконного адаптування дітей з корисливих мотивів. Положення ст. 253 КК РП є реалізацією міжнародних зобов’язань Польщі, що виникають із ратифікованих нею конвенцій: Конвенції від 4 травня 1910 року про торгівлю живим товаром [2], Kонвенції від 30 вересня 1921 року про боротьбу з торгівлею жінками та дітьми [3], Конвенції від 21 березня 1950 року про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами [4], Додаткової конвенції від 7 вересня 1956 року про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства [5], Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року [6] та інших.

КК РП не визначає поняття «торгівлі людьми». Нормативне визначення цього поняття дано в Протоколі про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року [6] (далі – Протокол). Відповідно до п. а ст. 3 Протоколу, "торгівля людьми" означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, підневільний стан або вилучення органів. При цьому, згода жертви торгівлі людьми, якщо використано зазначені вище заходи впливу, значення не має. Відповідно до п. с ст. 3 Протоколу, вербування, перевезення, передача, приховування або отримання дитини з метою експлуатації вважаються "торгівлею людьми" навіть у тому разі, якщо вони не пов'язані із застосуванням будь-якого із заходів впливу, зазначених в п. а ст. 3 Протоколу. При цьому, дитиною є особа, що не досягла 18 річного віку (п. d ст. 3 Протоколу). Подібне визначення дитини міститься й в Рішенні Ради ЄС від 19 липня 2002 року в справі боротьби з торгівлею людьми [7].

В зв’язку з цим виникає питання: чи ратифікація Республікою Польща Протоколу дозволяє надати поняттю «торгівля людьми» в ст. 253 КК РП значення, яке надає цьому терміну ст. 3 Протоколу?

Відповідно до ст. 91 Конституції Республіки Польща [8], ратифікована міжнародна угода після її оголошення в офіційному засобі масової інформації, є частиною національної системи законодавства, крім тих випадків, коли застосування цієї угоди залежить від необхідності прийняття відповідного закону. Крім того, міжнародна угода, ратифікована парламентом, має вищу юридичну силу, ніж національне законодавство. Адресатом Протоколу є держава – сторона угоди, яка зобов’язується вжити усіх заходів, в тому числі й законодавчих, з метою реалізації положень протоколу. Тобто, Польща, ратифікувавши Протокол, взяла на себе обов’язок ввести в національне кримінальне законодавство відповідні положення, які б визнали злочином діяння, передбачені в ст. 3 Протоколу.

Іншим міжнародним документом, який містить визначення поняття «торгівля людьми» та ратифікований РП, є Конвенція Ради Європи від 16 травня 2005 року про боротьбу з торгівлею людьми [9]. В п. а ст. 4 цієї Конвенції передбачено таке ж визначення поняття «торгівля людьми», яке передбачено в ст. 3 Протоколу. Крім того, п. е цієї ж статті визначає, що жертвою торгівлі людьми є будь яка особа, яка була предметом незаконної угоди щодо людини.

Отже, слід прийти до висновку, що визначення поняття «торгівля людьми», як ознаки злочину, передбаченого ст. 253 КК РП, міститься в ст. 3 Протоколу.

Таке визначення цього поняття викликає деякі сумніви в польській науці кримінального права. Так, О. Гурньок зазначає, під торгівлю людьми, визначення якої дано в п. 3 Протоколу, підпадають навіть випадки трансферів спортсменів між спортивними клубами [10, с. 332]. Крім того, 9 серпня 2007 року в Варшавському університеті відбувся семінар, в якому прийняли участь експерти Міністерства юстиції РП, неурядових та інших організацій, на якому обговорювались проблеми визначення змісту цього поняття. За результатами роботи семінару була прийнята резолюція, в якій пропонувалось нове авторське визначення поняття торгівлі людьми. Торгівлею людьми учасники семінару пропонують вважати вербування, перевезення, переховування або одержання людини, передачу або прийняття контролю над нею з метою її експлуатації або полегшення вчинення відносно цієї особи злочину проти волі чи статевої свободи. Експлуатація, в розуміння авторів цього визначення, означає використання особи в проституції, порнографії, жебрацтві, для виконання робіт чи надання послуг примусового характеру, таких, що принижують людську гідність чи пов’язаних з нелюдським трактування особи, або використання особи з метою протиправного отримання клітин, тканин чи внутрішніх органів [11].

Таке визначення видається обґрунтованим, оскільки, на нашу думку, найбільш точно відображає сутність торгівлі людьми, а також виключає можливість переслідування осіб у випадках, коли відсутня суспільна небезпека діяння.

Наведеним, звичайно, не вичерпуються усі кримінально-правові засоби боротьби із торгівлею людьми в Республіці Польща. Ця тема є надзвичайно широкою і потребує подальшого дослідження. Однак, підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що перейняття іноземного, зокрема, польського досвіду в цій сфері дозволить оптимізувати шляхи та методи боротьби із цим явищем в Україні.

 

Література

 

1.           Ustawa z 6 czerwca 1997 r. kodeks karny (Dz.U. z 1997 r., Nr 88, poz. 553, z późn. zmian.).

2.           Konwencja z 4 maja 1910 r. w sprawie handlu żywym towarem (Dz.U. z 1922 r., Nr 87, poz. 783).

3.           Konwencja z 30 września 1921 r. o zwalczaniu handlu kobietami i dziećmi (Dz.U. z 1925 r., Nr 125, poz. 893).

4.           Konwencja z 21 marca 1950 r. w sprawie zwalczania handlu ludźmi i eksploatacji prostytucji (Dz.U. z 1952 r., Nr 41, poz. 278).

5.           Konwencja uzupełniająca z 7 września 1956 r. w sprawie znisienia niewolnictwa, handlu niewolnikami oraz instytucji i praktyk zbliżonych do niewolnictwa (Dz.U. z 1963 r., Nr 33, poz. 185).

6.           Protokół o zapobieganiu, zwalczaniu oraz karaniu za handel ludźmi, w szczególności kobietami i dziećmi, uzupełniający Konwencję Narodów Zjednoczonych przeciwko międzynarodowej przestępczości zorganizowanej z 15 listopada 2000 r. (Dz.U. z 2005 r. Nr 18, poz. 160).

7.           Decyzja Ramowa Rady UE z 19 lipca 2002 r. w sprawie zwalczania handlu ludźmi (2002/629/WsiSW, Dz.Urz. z 2002 r., L 203, 01/08/2002).

8.           Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej z 2 kwietnia 1997 r. (Dz.U. z 1997 r., Nr 78, poz. 483 z późn. zmian.).

9.           Konwencja Rady Europy z 16 maja 2005 r. w sprawie działań przeciwko handlowi ludźmi.

10.      O. Górniok (w): Kodeks karny, t. II, Komentarz do artykułów 117-363, Gdańsk 2005.

Memorandum w sprawie definicji hadlu ludźmi w polskim prawie karnym (http://www.pomoc.rpo.gov.pl/pliki/1188483060.pdf).
Опубліковано: Сенько М.М. Торгівля людьми за кримінальним законодавством Республіки Польща // Боротьба з торгівлею людьми: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Донецьк, 26 червня 2008 р.) / Донецький юридичний інститут ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка; Фонд Ганса Зайделя. – Донецьк: Донецький юридичний інститут ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2008. – С. 173-175.

середа, 11 березня 2009 р.

Організація військового судочинства в Республіці Польща

Сенько М.М.

Актуальність теми даного дослідження визначається тим, що сучасні умови розвитку Республіки Польщі (далі – РП) та України, зміна політичної й економічної системи, участь Збройних Сил обох держав в миротворчих місіях, їх реформи, які тривають з початку 90-х років минулого століття вимагають по-новому визначити місце, роль, а також необхідність існування військового судочинства. При цьому, слід враховувати, що сьогодні військове судочинство є одним із основних інструментів боротьби із злочинністю в Збройних Силах. Вивчення польського досвіду в цій справі може бути корисним для України з огляду на те, що структура і організація військового судочинства в обох державах схожі між собою, подібна також і роль, яку військові суди відіграють в суспільстві. Крім того, Республіка Польща є учасницею НАТО, а також членом Європейської Спільноти, а тому її досвід в сфері організації діяльності військових судів може бути корисним з огляду на бажання України інтегруватися в ці структури.

На жаль, слід констатувати, що сьогодні в Україні відсутні окремі дослідження, присвячені цій темі.

Метою даної статті є вивчення польського досвіду організації діяльності військового судочинства.

Військове судочинство в Республіці Польща передбачено ч. 1 ст. 175 Конституції РП[1]. Діяльність військових судів, їх устрій та повноваження регулюються Законом РП від 21 серпня 1997 року «Право про устрій військових судів»[2], Законом РП від 27 липня 2001 року «Право про устрій загальних судів»[3], а також Кримінально-процесуальним кодексом РП[4] (далі – КПК РП). Відповідно до цих нормативних актів, судочинство в Збройних Силах здійснюється військовими гарнізонними та військовими окружними судами, а також Верховним Судом РП. При цьому, військові гарнізонні та військові окружні суди діють як суди першої інстанції для визначених до їх підсудності справ. Крім того, військові окружні суди одночасно є судами другої інстанції для рішень та вироків, винесених в першій інстанції військовими гарнізонними судами. Сьогодні в Польщі існує два військових окружних суди: у м. Познані та у м. Варшава, а також десять військових гарнізонних судів. Що ж стосується Верховного Суду РП, то він є апеляційним судом для рішень та вироків винесених в першій інстанції військовими окружними судами, а також касаційною інстанцією для рішень та вироків винесених будь яким військовим судом. Як зазначає Р. Остафінський-Бодлер, залишення в компетенції Верховного Суду РП апеляційних повноважень слідує з відсутності в структурі військового судочинства відповідника апеляційних судів як окремої ланки судочинства. Утворення таких судів, незважаючи на те, що було передбачено проектом змін та доповнень до КПК РП 1969 року, визнано недоцільним[5].

Військові гарнізонні та окружні суди утворює і ліквідує, а також визначає їх територіальну підсудність Міністр оборони РП за узгодження з Міністром юстиції РП. Суди ці організаційно складаються із голови, його заступника та суддів. До складу військових гарнізонних судів входять також асесори. Судовий асесор – це посада в судах РП, яку займає особа з відповідною кваліфікацією, що успішно здала суддівський екзамен з метою проходження своєрідного випробування. Асесор військового суду призначається Міністром юстиції РП за погодженням з Міністром оборони РП з числа офіцерів Збройних Сил Республіки Польщі і повинен відповідати вимогам, необхідним для призначення особи на посаду судді. Відповідно до ст. 43 Закону РП «Право про устрій військових судів», асесорський стаж у військових гарнізонних судах може тривати не довше ніж чотири роки, при чому протягом шести місяців асесор виконує свої обов’язки в районному суді. Рішенням Конституційного Суду РП від 24 жовтня 2007[6] року інститут судових асесорів визнаний неконституційним, оскільки він суперечить принципу незалежності судової влади (судові асесори призначаються на певний строк, а також за ними закріплюється наставник з числа суддів, що може мати вплив на прийняті ними рішення). В зв’язку з цим, інститут судових асесорів повинен перестати існувати через вісімнадцять місяців після опублікування цього Рішення в офіційних засобах масової інформації Республіки Польща, тобто 5 травня 2009 року.

Голів військових гарнізонних та окружних судів, їх заступників призначає та звільняє з-поміж суддів цих судів Міністр юстиції РП за згодою Міністра оборони РП. Голова військового окружного суду керує роботою цього суду і є безпосереднім начальником для суддів та інших працівників цього суду, а також для голів військових гарнізонних судів, що знаходяться на території відповідного окружного суду.

Відповідно до § 2 ст. 1 Закону РП «Право про устрій загальних судів», до компетенції загальних судів належать питання, що не відносяться до компетенції адміністративних, військових судів, а також Верховного Суду РП. Згідно з § 1 ст. 1 Закону РП «Право про устрій військових судів» військові суди здійснюють судочинство в Збройних Силах РП в кримінальних справах, а також в інших справах, якщо вони передані до їх компетенції чинним законодавством. Що стосується кримінального судочинства, підсудність військових судів передбачена КПК РП. Відповідно до ст. 647 цього кодексу, до підсудності військових судів належать кримінальні справи відносно:

1) військовослужбовців про злочини:

a) передбачені Військовою частиною Кримінального кодексу РП[7] (далі – КК РП)[8];

b) що завдали шкоду військовій частині організації чи установі або іншому військовослужбовцю;

c) вчинені під час або в зв’язку з проходженням військової служби, на території військової частини, організації чи установи тощо;

2) працівників Збройних Сил РП про злочини, передбачені ст.ст. 356 – 363 КК РП[9];

3) військовослужбовців Збройних Сил інших держав, що перебувають на території Польщі, а також їх цивільних працівників про злочини, пов’язані з виконанням своїх обов’язків, крім випадків, коли міжнародні умови, стороною яких є Республіка Польща, передбачають інакше.

Слід зауважити, що предметна підсудність військових судів РП не співпадає з підсудністю аналогічних судів в Україні. Так, не підлягають розгляду у військових судах Республіки Польщі, на відміну від України, справи про злочини, вчинені військовослужбовцями не під час проходження служби щодо цивільних осіб, установ, організацій (наприклад, кримінальна справа відносно військовослужбовця, який після служби викрав автомобіль, що не належить Збройним Силам РП, розглядатиметься в загальному суді). З іншого боку, ст. 36 КПК України, що визначає предметну підсудність українських військових судів, не передбачає можливості розгляду у військових судах справ відносно працівників Збройних Сил України, які вчинили злочин, пов’язаний з виконанням службових обов’язків.

Крім цього, відповідно до ст. 648 КПК РП, до підсудності військових судів РП належать також кримінальні справи про:

1) співучасть у вчиненні військових злочинів;

2) злочини, передбачені ст.ст. 239, 291-294 КК РП[10], якщо діяння передбачені цими статтями, пов’язані із вчиненням військового злочину;

3) інші злочини, передбачені чинним законодавством.

Польському судочинству відомий також інститут підсудності за зв’язком справ. Так, відповідно до ст. 649 КПК РП, якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із злочинів підсудна військовому суду, то справу розглядає військовий суд. Аналогічне положення передбачено в ч. 2 ст. 40 КПК України.

Основною ланкою військового судочинства, що розглядає справи в першій інстанції, є військовий гарнізонний суд. Відповідно до § 1 ст. 653 КПК РП, військовий гарнізонний суд розглядає в першій інстанції усі справи, крім тих, які підсудні, згідно чинного законодавства, іншим судам. Такими справами є, наприклад, справи, підсудні в першій інстанції військовим окружним судам, а саме (ст. 654 КПК РП):

1) вчинені військовослужбовцями у званні майора та вище;

2) вчинені військовослужбовцями збройних сил інших держав, що перебувають на території Республіки Польщі, а також їх цивільними працівниками, що, відповідно до § 1 ст. 647 КПК РП, підлягають підсудності військовим судам Республіки Польща;

3) які підсудні загальним окружним судам (відповідно до ст. 25 КПК РП це справи про злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не нижче, ніж три роки або інше більш суворе покарання, а також інші справи, які належать до підсудності окружних судів на підставі чинного законодавства);

4) передбачені § 3 ст. 339 КК РП (дезертирство поєднане із втечею за кордон) та § 3 і 4 ст. 345 КК РП (насильство щодо начальника із застосуванням зброї або іншого небезпечного предмету);

5) інші справи, визначені законодавством.

Відповідно до § 1 ст. 3 Закону РП від 31 грудня 2002 року «Про Верховний Суд»[11] та § 24 Регламенту Верховного Суду, прийнятого 1 грудня 2003 року на Загальних Зборах суддів Верховного Суду[12], до складу Верховного Суду Республіки Польща входять чотири Палати: в цивільних справах; в кримінальних справах; в трудових, страхових та публічних справах; Військова.

Військова Палата Верховного Суду РП є апеляційною та касаційною інстанцією в справах, що підсудні військовим судам. До компетенції Військової Палати належить розгляд апеляцій на рішення винесені військовими окружними судами як судами першої інстанції, розгляд касацій на рішення усіх військових судів РП, а також справи про дисциплінарні правопорушення військових суддів, військових прокурорів, асесорів військових судів та прокуратур, юрисконсультів, які проходять дійсну військову службу або є працівниками Збройних Сил. Крім того, в межах розподілу обов’язків між окремими Палатами Верховного Суду РП, до компетенції Військової Палати належить розгляд скарг про затягування процесуальних строків у військових окружних судах та в кримінальних справах, що розглядаються у Верховному Суді РП.

Військова Палата Верховного Суду РП складається з 12 суддів. Очолює її генерал дивізії запасу Януш Годинь. Голова Військової Палати Верховного Суду РП є заступником Першого Голови Верховного Суду РП[13] і призначається з числа суддів Верховного Суду РП, а також звільняється за його поданням Президентом РП. Військова Палата ділиться на два відділення, очолювані начальниками з числа суддів Палати: відділення І (юридичних питань та касацій) і відділення ІІ (апеляцій на рішення військових окружних судів, а також інших справ, що підсудні Військовій Палаті Верховного Суду РП). Відповідно до ст. 21, 22 Закону РП «Про Верховний Суд», суддя Верховного Суду РП призначається Президентом РП за поданням Крайової Ради Суддів. На цю посаду може бути призначений громадянин РП, який має вищу юридичну освіту освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр», щонайменше десять років стажу на посаді судді, прокурора, адвоката, юрисконсульта або нотаріуса, придатний до цієї посади за станом здоров’я, а також за своїми моральними та діловими якостями здатний виконувати обов’язки судді Верховного Суду РП.

Усі судді Військової Палати Верховного Суду РП – офіцери запасу. Це наслідок судової реформи, проведеної в 2002 році. Відповідно до ст. 94 Закону РП «Про Верховний Суд», військовослужбовець, призначений на посаду судді Верховного Суду РП, підлягає обов’язковому звільненню з військової служби перед призначенням на посаду. Однак, судді військових окружних та гарнізонних судів повинні бути військовослужбовцями на підставі ст. 22; 22а Закону РП «Право про устрій військових судів».

Протягом 2007 року до Військової Палати Верховного Суду РП надійшло 160 справ (в 2006 р. – 152, в 2005 р. – 179, в 2004 – 138), з них 58 апеляційні (в 2006 р. – 35, в 2005 р. – 39) та 24 касаційні (в 2006 р. – 34, в 2005 – 27).

В 2007 році в касаційному порядку Військова Палата Верховного Суду РП розглянула 25 справ (в 2006 р. – 29, в 2005 р. – 28). В 17 випадках касації стосувалися рішень військових судів першої інстанції (в 2006 р. – 19), а в 8 – рішень судів другої інстанції (в 2006 р. – 10). В апеляційному порядку в тому ж році розглянуто 52 справи, що стосувались 104 осіб (в 2006 р. – 39 справ, що стосувались 61 особи, а в 2005 р. – 40 справ щодо 80 осіб).

Крім того, Військовою Палатою Верховного Суду РП в 2007 році розглянуто 54 справи із іншими скаргами на рішення військових окружних судів або на розпорядження голів цих судів (в 2006 р. – 54, в 2005 р. – 83), 6 заяв про відновлення судового розгляду (в 2006 та 2005 роках – 5), 18 справ про продовження строку тримання під вартою, передачу справи за підсудністю, помилування (в 2006 р. – 13), 1 скаргу про затягування процесуальних строків Палатою в кримінальних справах Верховного Суду РП (в 2006 р. – 8, в 2005 р. – 13), а також 2 дисциплінарні справи відносно суддів військових судів (в 2006 р. – 3, в 2005 р. – 0)[14].

Рішення Військової Палати Верховного Суду РП мають як практичне, так і теоретичне значення для тлумачення норм кримінальних[15] і кримінально-процесуальних законів, кваліфікації злочинів тощо. Так, наприклад, в справі командора Й. і капітана В. Військова Палата Верховного Суду РП визнала, що складання військовим начальником, всупереч вимог чинного законодавства, іншої за змістом характеристики на свого підлеглого за той самий період служби не є ані «переробленням документу» (§ 1 ст. 270 КК РП), ані «внесенням в нього завідомо неправдивих відомостей які мають юридичне значення» (§ 1 ст. 271 КК РП), але може бути кваліфіковано за § 1 ст. 231 КК РП («перевищення влади»), якщо буде доведено умисел на заподіяння шкоди суспільним або особистим інтересам[16].

В іншій справі Військова Палата Верховного Суду РП зауважила, що момент фактичного залишення меж військової частини військовослужбовцем, при наявності інших ознак складу злочину, передбаченого § 1 ст. 338 КК РП (самовільне залишення військової частини), не є замахом на нього, а утворює закінчений склад злочину. В зв’язку з цим, дії військовослужбовця, який з метою залишити військову частину, рухався в напрямку до огорожі цієї частини і був затриманий військовою жандармерією, слід розцінювати як замах на злочин, передбачений § 1 ст. 338 КК РП, а не як готування до нього, яке не є кримінально караним. Вирішальне значення при цьому має факт, чи реалізуючи конкретне діяння, особа розпочала виконання об’єктивної сторони складу злочину. У випадку злочину, передбаченого § 1 ст. 338 КК РП – залишення меж військової частини. Дії особи, безпосередньо спрямовані на залишення меж військової частини, не доведені до їх завершення з не залежних від її волі причин, свідчать про початок виконання об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого § 1 ст. 338 КК РП[17].

В Польщі, як і в Україні, точаться досить гострі дискусії щодо доцільності існування військового судочинства. Однак, вони не є чимось новими і беруть свій початок ще з 20-х років минулого століття[18]. Противники військового судочинства висувають два основних аргументи.

Перший з них полягає в тому, що військове судочинство було інструментом репресій і політичної боротьби в сталінські часи. Повноваження військових судів в Польщі тоді були надзвичайно широкими і їх підсудності підлягали навіть справи про невійськові злочини цивільних осіб. Крім того, широкі повноваження військові суди мали також в 1981 році під час введення в Польщі воєнного стану[19].

Крім того, противники військового судочинства вважають, що Конституція РП гарантує всім громадянам, в тому числі й військовослужбовцям, право на справедливий та безсторонній розгляд справи в суді. Безсторонність та справедливість виключають можливість врахування інтересів Збройних Сил при розгляді справи. На думку прихильників цієї позиції, лише загальні суди можуть забезпечити дотримання основних принципів судочинства та є повністю незалежними від органів військового управління[20].

Деякі вчені висловлюють сумніви в необхідності існування військового судочинства в мирний час, не заперечуючи його на випадок війни або збройних конфліктів[21]. Інші пропонують на перехідний період залишити військові суди лише як суди першої інстанції, апеляції на рішення та вироки яких розглядали б загальні суди[22].

Прихильники існування військових судів вважають, що загальні суди не можуть належним чином здійснювати судочинство в Збройних Силах з огляду на особливості організації військової служби та специфічні завдання армії. Крім того, військове судочинство, на їх думку, покликане зміцнювати дисципліну в армії, яка є необхідною для її існування[23].

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що подальше вивчення польського досвіду в сфері організації діяльності військового судочинства, а також досвіду інших держав в цій сфері є необхідним для визначення місця, ролі та доцільності існування військових судів в Україні.


[1] Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej z 2 kwietnia 1997 r., Dziennik Ustaw z 1997 r., Nr 78, poz. 483 z późn. zmian.

[2] Ustawa z dnia 21 sierpnia 1997 r. prawo o ustroju sądów wojskowych, Dziennik Ustaw z 1997 r., Nr 117, poz. 753 z późn. zmian.

[3] Ustawa z dnia 27 lipca 2001 r. prawo o ustroju sądów powszechnych, Dziennik Ustaw z 2001 r., Nr 98, poz. 1070, z późn. zmian.

[4] Ustawa z dnia 6 czerwca 1997 r. kodeks postępowania karnego, Dziennik Ustaw z 1997 r., Nr 89, poz. 555, z późn. zmian.

[5] R. Ostafiński-Bodler: Sądy wojskowe w Polskich Siłach Zbrojnych i ich kompetencje w sprawach karnych w latach 1914-2002, Toruń 2002. – s. 415.

[6] Wyrok Trybunału Konstytucyjnego z dnia 24 października 2007 r. SK 7/06, Dziennik Ustaw z 2007 r., Nr 204, poz. 1482.

[7] Ustawa z dnia 6 czerwca 1997 r. kodeks karny, Dziennik Ustaw z 1997 r., Nr 88, poz. 553, z późn. zmian.

[8] Слід зауважити, що КК РП, на відміну від КК України, складається з трьох частин: Загальної, Особливої та Військової. У Військовій частині визначено особливості кримінальної відповідальності за військові злочини, а також передбачені склади військових злочинів.

[9] Відповідно до § 2 ст. 317 КК РП, працівники Збройних Сил РП можуть бути суб’єктами військових злочинів, передбачених ст.ст. 356-363 КК РП.

[10] Статті 239, 291-294 КК РП передбачають відповідальність за різні форми причетності до злочинів.

[11] Ustawa z 31 grudnia 2002 r. o Sądzie Najwyższym, Dziennik Ustaw z 2002 r., Nr 240, poz. 2052, z późn. zmian.

[12] Regulamin Sądu Najwyższego z 1 grudnia 2003 r., uchwalony Zgromadzeniem Ogólnym Sędziów Sądu Najwyższego, Monitor Polski z 22 grudnia 2003 r., Nr 57, poz. 898 z późn. zmian.

[13] Верховний Суд РП очолює Перший Голова Верховного Суду РП.

[14] Informacja o działalności Sądu Najwyższego w roku 2007, Warszawa: Sąd Najwyższy Rzeczypospolitej Polskiej, 2008, s. 130-136; Informacja o działalności Sądu Najwyższego w roku 2006, Warszawa: Sąd Najwyższy Rzeczypospolitej Polskiej, 2007, s. 118-126;.

[15] В Республіці Польща кримінальна відповідальність встановлюється не лише положеннями КК РП, але й інших кримінальних законів.

[16] Wyrok Sądu Najwyższego z dnia 2 lutego 2007 r. WA 1/07, OSNKW 2007, poz. 49.

[17] Wyrok Sądu Najwyższego z dnia 29 czerwca 2006 r. WK 8/06, OSNKW 2006, poz. 104.

[18] J. Daniec: Historia sądownictwa wojskowego, Wojskowy Przegląd Prawniczy 1928 r., Nr 8, s. 8; J. Krzemieński: O celowości postępowania w sądownictwie wojskowym, Wojskowy Przegląd Prawniczy 1930 r., Nr 3, s. 43; K. Zieliński: Rola prawnika w wojsku, Wojskowy Przegląd Prawniczy 1928 r., Nr 8-10, s. 19.

[19] W. Daszkiewicz: Proces Karny. Część ogólna, Poznań 1996, s. 21.

[20] A. Murzynowski: Ogólna charakterystyka nowego kodeksu postępowania karnego, Państwo i Prawo 1997 r., Nr 8, s. 65 i n.

[21] Wystąpienie W. Stembrowicza na posiedzeniu Komitetu Nauk Prawnych Polskiej Akademii Nauk, 11.06.1981 r., Państwo i Prawo 1981 r., Nr 9, s. 114.

[22] A. Ratajczak: Sądownictwo w Sejmowej Komisji Konstytucyjnej, Jurysta 1995 r., Nr 10, s. 3-6.

[23] J. Muszyński: Zasady ustrojowe sądownictwa wojskowego i prokuratury wojskowej w Polsce Ludowej, Warszawa 1964, s. 14; T. Nowak: Postępowanie szczególne w polskim procesie karnym, Poznań 1976, s. 95; J. Polan-Haraschin: Organizacja sądownictwa i prokuratury w Wojsku Polskim, Kraków 1961 r., s. 17.

Опубліковано: Сенько М.М. Організація військового судочинства в Республіці Польща // Вісник Верховного Суду України. – 2009. ­­– № 2 (102). – С. 45-48.