середа, 20 травня 2009 р.

Торгівля людьми за кримінальним законодавством Республіки Польща

М. Сенько

Боротьба торгівлею людьми – одне з найбільш актуальних завдань, що стоять перед міжнародною спільнотою. Масштаби цього явища доводять, що ХХІ століття не є вільним від рабства та примусової праці. Торгівля людьми – це сучасна форма квазі-рабства. Спочатку під цим поняттям розуміли виключно торгівлю жінками, яких примушували займатися проституцією. В останні роки значення цього поняття значно розширено. Під цим процесом розуміють будь-яку діяльність, спрямовану на отримання користі з експлуатації людини, незалежно від статі та віку, що порушує права та свободи людини. Експлуатація ця, як правило, пов’язана із застосуванням як фізичного, так і психічного насильства. Жертви торгівлі живим товаром часто стають залежними від наркотичних чи психотропних речовин, переживають психічні розлади чи хвороби. Відносно таких осіб вчиняються дії, що порушують їх статеву свободу, особисті права і тілесну недоторканість.

Метою даного виступу є дослідження кримінально-правових засобів боротьби із торгівлею людьми в Республіці Польща.

Виділяють наступні форми торгівлі людьми:

1.           Торгівля дітьми (протиправне адаптування, часто пов’язане із вивезенням дитини за кордон, «купівля-продаж» неповнолітніх осіб з метою здійснення щодо них статевих стосунків).

2.           Торгівля жінками (вивезення їх за кордон, примушування до зайняття проституцією).

3.           Торгівля тканинами та внутрішніми органами (купівля-продаж тканин та внутрішніх органів, що вилучаються в потерпілих без їх згоди).

4.           Торгівля дешевою робочою силою (особи перебувають в країні, громадянами якої вони не є, всупереч чинного законодавства, за свою працю отримують винагороду нижчу, ніж мінімальна).

Залежно від вчинених діянь, їх мети та мотивів, кваліфікація торгівлі людьми може відбуватися за наступними статтями Кримінального кодексу Республіки Польща [1] (далі – КК РП):

·              ст. 253 КК РП (торгівля людьми);

·              ст. 204 КК РП (звідництво і сутенерство);

·              ст. 203 КК РП (примушування до зайняття проституцією);

·              ст. 197 КК РП (зґвалтування або інші дії статевого характеру);

·              § 1 ст. 191 КК РП (примушування вчинення певних дій або бездіяльності);

·              § 1 ст. 190 КК РП (карана погроза);

·              § 1 і 2 ст. 189 (незаконне позбавлення волі).

Стаття 253 КК РП (торгівля людьми) складається з двох параграфів. Параграф 1 цієї статті передбачає основний склад цього злочину, а параграф 2 – кваліфікований склад, який полягає в організації незаконного адаптування дітей з корисливих мотивів. Положення ст. 253 КК РП є реалізацією міжнародних зобов’язань Польщі, що виникають із ратифікованих нею конвенцій: Конвенції від 4 травня 1910 року про торгівлю живим товаром [2], Kонвенції від 30 вересня 1921 року про боротьбу з торгівлею жінками та дітьми [3], Конвенції від 21 березня 1950 року про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами [4], Додаткової конвенції від 7 вересня 1956 року про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства [5], Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року [6] та інших.

КК РП не визначає поняття «торгівлі людьми». Нормативне визначення цього поняття дано в Протоколі про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року [6] (далі – Протокол). Відповідно до п. а ст. 3 Протоколу, "торгівля людьми" означає здійснювані з метою експлуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей шляхом загрози силою або її застосування або інших форм примусу, викрадення, шахрайства, обману, зловживання владою або уразливістю положення, або шляхом підкупу, у вигляді платежів або вигод, для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу. Експлуатація включає, як мінімум, експлуатацію проституції інших осіб або інші форми сексуальної експлуатації, примусову працю або послуги, рабство або звичаї, подібні з рабством, підневільний стан або вилучення органів. При цьому, згода жертви торгівлі людьми, якщо використано зазначені вище заходи впливу, значення не має. Відповідно до п. с ст. 3 Протоколу, вербування, перевезення, передача, приховування або отримання дитини з метою експлуатації вважаються "торгівлею людьми" навіть у тому разі, якщо вони не пов'язані із застосуванням будь-якого із заходів впливу, зазначених в п. а ст. 3 Протоколу. При цьому, дитиною є особа, що не досягла 18 річного віку (п. d ст. 3 Протоколу). Подібне визначення дитини міститься й в Рішенні Ради ЄС від 19 липня 2002 року в справі боротьби з торгівлею людьми [7].

В зв’язку з цим виникає питання: чи ратифікація Республікою Польща Протоколу дозволяє надати поняттю «торгівля людьми» в ст. 253 КК РП значення, яке надає цьому терміну ст. 3 Протоколу?

Відповідно до ст. 91 Конституції Республіки Польща [8], ратифікована міжнародна угода після її оголошення в офіційному засобі масової інформації, є частиною національної системи законодавства, крім тих випадків, коли застосування цієї угоди залежить від необхідності прийняття відповідного закону. Крім того, міжнародна угода, ратифікована парламентом, має вищу юридичну силу, ніж національне законодавство. Адресатом Протоколу є держава – сторона угоди, яка зобов’язується вжити усіх заходів, в тому числі й законодавчих, з метою реалізації положень протоколу. Тобто, Польща, ратифікувавши Протокол, взяла на себе обов’язок ввести в національне кримінальне законодавство відповідні положення, які б визнали злочином діяння, передбачені в ст. 3 Протоколу.

Іншим міжнародним документом, який містить визначення поняття «торгівля людьми» та ратифікований РП, є Конвенція Ради Європи від 16 травня 2005 року про боротьбу з торгівлею людьми [9]. В п. а ст. 4 цієї Конвенції передбачено таке ж визначення поняття «торгівля людьми», яке передбачено в ст. 3 Протоколу. Крім того, п. е цієї ж статті визначає, що жертвою торгівлі людьми є будь яка особа, яка була предметом незаконної угоди щодо людини.

Отже, слід прийти до висновку, що визначення поняття «торгівля людьми», як ознаки злочину, передбаченого ст. 253 КК РП, міститься в ст. 3 Протоколу.

Таке визначення цього поняття викликає деякі сумніви в польській науці кримінального права. Так, О. Гурньок зазначає, під торгівлю людьми, визначення якої дано в п. 3 Протоколу, підпадають навіть випадки трансферів спортсменів між спортивними клубами [10, с. 332]. Крім того, 9 серпня 2007 року в Варшавському університеті відбувся семінар, в якому прийняли участь експерти Міністерства юстиції РП, неурядових та інших організацій, на якому обговорювались проблеми визначення змісту цього поняття. За результатами роботи семінару була прийнята резолюція, в якій пропонувалось нове авторське визначення поняття торгівлі людьми. Торгівлею людьми учасники семінару пропонують вважати вербування, перевезення, переховування або одержання людини, передачу або прийняття контролю над нею з метою її експлуатації або полегшення вчинення відносно цієї особи злочину проти волі чи статевої свободи. Експлуатація, в розуміння авторів цього визначення, означає використання особи в проституції, порнографії, жебрацтві, для виконання робіт чи надання послуг примусового характеру, таких, що принижують людську гідність чи пов’язаних з нелюдським трактування особи, або використання особи з метою протиправного отримання клітин, тканин чи внутрішніх органів [11].

Таке визначення видається обґрунтованим, оскільки, на нашу думку, найбільш точно відображає сутність торгівлі людьми, а також виключає можливість переслідування осіб у випадках, коли відсутня суспільна небезпека діяння.

Наведеним, звичайно, не вичерпуються усі кримінально-правові засоби боротьби із торгівлею людьми в Республіці Польща. Ця тема є надзвичайно широкою і потребує подальшого дослідження. Однак, підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що перейняття іноземного, зокрема, польського досвіду в цій сфері дозволить оптимізувати шляхи та методи боротьби із цим явищем в Україні.

 

Література

 

1.           Ustawa z 6 czerwca 1997 r. kodeks karny (Dz.U. z 1997 r., Nr 88, poz. 553, z późn. zmian.).

2.           Konwencja z 4 maja 1910 r. w sprawie handlu żywym towarem (Dz.U. z 1922 r., Nr 87, poz. 783).

3.           Konwencja z 30 września 1921 r. o zwalczaniu handlu kobietami i dziećmi (Dz.U. z 1925 r., Nr 125, poz. 893).

4.           Konwencja z 21 marca 1950 r. w sprawie zwalczania handlu ludźmi i eksploatacji prostytucji (Dz.U. z 1952 r., Nr 41, poz. 278).

5.           Konwencja uzupełniająca z 7 września 1956 r. w sprawie znisienia niewolnictwa, handlu niewolnikami oraz instytucji i praktyk zbliżonych do niewolnictwa (Dz.U. z 1963 r., Nr 33, poz. 185).

6.           Protokół o zapobieganiu, zwalczaniu oraz karaniu za handel ludźmi, w szczególności kobietami i dziećmi, uzupełniający Konwencję Narodów Zjednoczonych przeciwko międzynarodowej przestępczości zorganizowanej z 15 listopada 2000 r. (Dz.U. z 2005 r. Nr 18, poz. 160).

7.           Decyzja Ramowa Rady UE z 19 lipca 2002 r. w sprawie zwalczania handlu ludźmi (2002/629/WsiSW, Dz.Urz. z 2002 r., L 203, 01/08/2002).

8.           Konstytucja Rzeczypospolitej Polskiej z 2 kwietnia 1997 r. (Dz.U. z 1997 r., Nr 78, poz. 483 z późn. zmian.).

9.           Konwencja Rady Europy z 16 maja 2005 r. w sprawie działań przeciwko handlowi ludźmi.

10.      O. Górniok (w): Kodeks karny, t. II, Komentarz do artykułów 117-363, Gdańsk 2005.

Memorandum w sprawie definicji hadlu ludźmi w polskim prawie karnym (http://www.pomoc.rpo.gov.pl/pliki/1188483060.pdf).
Опубліковано: Сенько М.М. Торгівля людьми за кримінальним законодавством Республіки Польща // Боротьба з торгівлею людьми: матеріали міжнародної науково-практичної конференції (м. Донецьк, 26 червня 2008 р.) / Донецький юридичний інститут ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка; Фонд Ганса Зайделя. – Донецьк: Донецький юридичний інститут ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2008. – С. 173-175.