М.М. Сенько
Європейський
ордер на арешт (European Arrest Warrant) – це
рішення суду, що видається державою – членом Європейського Союзу (далі – ЄС) з
метою арешту та приводу до суду іншою державою – членом ЄС особи, яка
розшукується за підозрою у вчиненні злочину, з метою виконання покарання
позбавлення волі або запобіжного заходу – взяття під варту.
Порядок і
підстави видачі Європейського ордеру на арешт передбачено Рамковим рішенням
Ради ЄС «Про Європейський ордер на арешт і процедуру видачі осіб між державами
– членами» від 13 червня 2003 року (далі – Рамкове рішення) [1].
Метою
Європейського ордеру на арешт є створення такого порядку видачі осіб, що
розшукуються або засуджені за вчинення злочину, який замінив би складну
процедуру екстрадиції між державами – членами ЄС і, відповідно, скоротив би
строки розгляду справ, в яких така процедура проводиться. Затримки, складність
та невизначеність системи екстрадиції обумовили її неефективність у боротьбі з
міжнародними злочинними організаціями. Злочинці часто використовували недоліки,
які містили формальні угоди про екстрадицію між державами – членами ЄС і часто
були обумовлені політичними мотивами [2, 45].
В преамбулі
Рамкового рішення зазначається, що Європейський ордер на арешт є першим
кримінально-правовим засобом, що базується на принципі взаємного визнання
рішень. Відповідно до ст. 2 Рамкового рішення Європейський ордер на арешт
може бути виданим у випадку вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке
відповідно до положень кримінального законодавства держави, що видає ордер,
карається позбавленням волі на строк не менше 12 місяців або у випадку коли
винесено вирок, що передбачає покарання пов’язане з позбавленням волі на строк
не менше 4 місяців за принципом «подвійної протиправності» (діяння повинно бути
кримінально протиправним в країні яка видає ордер та в країні яка його виконує).
Крім цього, передбачено перелік суспільно небезпечних діянь, за вчинення яких
особа підлягає видачі незалежно від принципу подвійної протиправності, якщо за ці злочини відповідно
до положень кримінального законодавства держави, що видає ордер, передбачено
покарання у виді позбавлення волі на строк не менше 3 років. До злочинів,
включених в цей перелік, відносяться: участь в злочинних організаціях;
тероризм; торгівля людьми; статеві злочини проти дітей та дитяча порнографія; незаконна
торгівля наркотичними засобами та психотропними речовинами; незаконна торгівля
зброєю, бойовими припасами та вибуховими речовинами; корупція; фінансові
зловживання, що завдають шкоди фінансовій системі ЄС, передбачені Конвенцією
від 26 липня 1995 року «Про охорону фінансових інтересів Європейських
співтовариств»[3]; відмивання брудних коштів; підробка грошей, в тому числі і
Євро; злочини, вчинені з використанням комп’ютерів; злочини в сфері охорони
навколишнього середовища, в тому числі й торгівля рідкісними видами тварин та
рослин; сприяння незаконному в’їзду на територію ЄС та перебуванню іноземців; вбивство,
тяжке тілесне ушкодження; незаконна торгівля людськими органами та тканинами; викрадення
людей, незаконне позбавлення волі, взяття та утримування заложників; расизм та
ксенофобія; крадіжка за попередньою змовою групою осіб, розбій з використанням
зброї; незаконна торгівля культурними цінностями, антикваріатом, творами, що
мають мистецьку цінність; шахрайство; вимагання; підроблення товарів та піратство;
підроблення документів та торгівля ними; підроблення платіжних засобів; нелегальна
торгівля гормональними засобами; нелегальна торгівля радіоактивними матеріалами;
торгівля викраденими транспортними засобами; зґвалтування; підпал; злочини, що
підлягають юрисдикції Міжнародного кримінального суду; захоплення повітряного
чи морського судна; саботаж. При цьому, цей перелік злочинів може бути
розширений Радою ЄС за узгодженням з
Європейським парламентом.
Рамкове
рішення, також, передбачає, що відповідний суд держави – члена ЄС, до якого
надійшов Європейський ордер на арешт відмовляє в його задоволенні, якщо:
1.
на злочин, який був підставою видання ордеру,
розповсюджується амністія в державі – члені ЄС, до якої надійшов ордер;
2.
щодо особи, для видачі якої надійшов ордер,
набрав чинності вирок, яким вона визнана винним у вчиненні цих самих діянь, які
передбачені в ордері, при умові, якщо було винесено покарання, то воно було
виконане або виконується;
3.
відповідно до законодавства держави, до якої
надійшов ордер, у зв’язку з недосягненням віку, з якого настає кримінальна
відповідальність, особа не може бути притягненою до відповідальності за
вчинення злочину, який є підставою видачі ордеру.
Крім того,
Рамкове рішення передбачає факультативні підстави відмови у виконанні Європейського
ордеру на арешт.
Відповідно до
ст. 34 Рамкового рішення держави – члени ЄС приймають усі заходи, необхідні до
виконання цього документу до 31 грудня 2003 року. Це означає, що держави –
члени ЄС повинні були внести зміни у своє законодавство таким чином, щоб з 1
січня 2004 року Європейський ордер на арешт став діяти на території всього ЄС. Однак,
на практиці це виглядало трохи інакше. Станом на 1 січня 2004 року лише 8
держав – членів ЄС гармонізували своє внутрішнє законодавство до вимог
Рамкового рішення. Найбільші труднощі та дискусії щодо імплементації положень
Рамкового рішення мали місце в Італії, яка остання серед держав – членів ЄС
адаптувала положення Рамкового рішення 22 квітня 2005 року. І з 14 травня 2005
року (з цього дня зміни до італійського законодавства набрали чинності)
Європейський ордер на арешт став правовою підставою видачі злочинців на
території всього ЄС [4].
Україна рано
чи пізно також зобов’язана буде імплементувати положення Рамкової угоди. Курс
на інтеграцію в ЄС проголошується керівництво нашої держави незалежно від того,
яку політичну силу в цей чи інший момент воно представляє. 14 червня 1994 року
підписана Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (далі – УПС)
[5]. Цей договір був ратифікований Законом України від 10 листопада 1994 року
[6]. Відповідно до цієї Угоди, Україна взяла на себе зобов’язання привести усе
національне законодавство у відповідність з законодавством ЄС. З метою
інтеграції всіх сфер суспільного життя до стандартів ЄС Указом Президента
України від 14 вересня 2000 року затверджена програма інтеграції України в
ЄС [7].
18 березня
2004 року Законом України затверджена Загальнодержавна програма адаптації
законодавства України до законодавства ЄС [8]. Вона передбачає механізм
досягнення Україною критеріїв членства в ЄС. Цей механізм включає адаптацію
законодавства, створення відповідних інституцій та інші додаткові заходи,
необхідні для правотворчості та правозастосування. Метою цієї програми, як і
пріоритетним напрямком української зовнішньої політики є адаптація
законодавства України до законодавства ЄС.
В зв’язку з
цим, перед тим, як Україна приєднається до ЄС, потрібно буде внести відповідні
зміни до кримінального законодавства, які б зробили можливим юрисдикцію
Європейського ордеру на арешт на території нашої держави. Однак, яких змін до
національного законодавства держав вимагає Рамкове рішення? Яким чином імплементація
цих змін може відобразитися на національному законодавстві? Та чому
імплементація положень Рамкового рішення в державах – членах ЄС була такою
складною?
В
міжнародному праві загальновживаним принципом екстрадиції вважається вимога
подвійної протиправності. Це означає, що особа може бути видана в тому випадку,
якщо діяння є кримінально протиправним і карається позбавленням волі як в
країні, яка запитує про видачу особи, так і в країні, в якій така особа
знаходиться. Як зазначає С.М. Вихрист, останнім часом спостерігається
тенденція включення вимоги подвійної протиправності у переважну більшість норм
міжнародного права, які регламентують питання співпраці у боротьбі зі
злочинністю. Вважається, що це повинно бути однією з гарантій поваги й
дотримання прав особи у міжнародному кримінальному процесі [9]. Рамкове
рішення передбачає відмову від принципу подвійної протиправності за вчинення 32
видів злочинів, визначених в ч. 2 ст. 2 Рамкового рішення, якщо за ці злочини
відповідно до положень кримінального законодавства держави, що видає ордер,
передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не менше 3 років. У
випадку вступу України до ЄС прийдеться імплементувати положення про відмову
від принципу подвійної протиправності.
Крім цього, п. 3
ст. 5 Рамкового рішення передбачає видачу державами – членами ЄС, до яких
надійшов Європейський ордер на арешт, своїх громадян та осіб, які постійно
проживають на їх території. Така видача відбувається при умові, що особа, яка
вчинила злочин і підлягає видачі, після винесення вироку буде передана до
держави, до якої надійшов ордер з метою відбування покарання. При імплементації
рамкового рішення Україні прийдеться відмовитися від принципу, згідно якого
власні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають на
території України, не підлягають видачі. Такий принцип закріплений в ч. 2
ст. 25 Конституції України, відповідно до якої громадянин України не може
бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі, а також в ч. 1
ст. 10 КК України, відповідно до якої громадянин України та особи без
громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочин поза межами
України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до
кримінальної відповідальності та віддання до суду.
Одним із
видів злочинів, за вчинення яких особа підлягає обов’язковій видачі на підставі
Європейського ордеру на арешт є злочини, що підлягають юрисдикції Міжнародного
кримінального суду. Отже, перед приєднанням до ЄС Україна повинна визнати
юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, ратифікувавши Римський статут
Міжнародного кримінального суду (далі – Римський Статут) [10]. Україна 20 січня
2000 року підписала цей статут. Однак, в даний час він не може бути
ратифікованим. Зокрема, відповідно до висновку Конституційного суду України у
справі про Римський Статут [11], Римський
Статут Міжнародного кримінального суду визнано таким, що
не відповідає Конституції
України, в частині, що стосується положень абзацу десятого преамбули та
статті 1
Статуту, за якими "Міжнародний кримінальний суд ... доповнює національні
органи кримінальної юстиції". Отже, для ратифікації Римського Статуту
необхідно буде змінити Конституцію України.
Імплементація
положень Рамкового рішення вимагатиме значних концептуальних змін чинного
кримінального законодавства України, а також Конституції України. Цей процес
був досить складним та тривалим в державах – членах ЄС і ніщо не свідчить про
це, що він буде легким і швидким в Україні. Питання в тому, чи вистарчить
політичної волі внести в законодавство України необхідні зміни, без яких
неможлива інтеграція України в ЄС.
1.
Council Framework Decision
of 13 June 2002 on the European arrest warrant and the surrender procedures
between Member States (2002/584/JHA) // Official
Journal of the European Union. L
190, 18.07.2002. P. 0001 – 0020.
2.
Кареклас
С. Кримінальне право ЄС: Навчальний посібник [переклад з англійської]. – К.:
ІМВ КНУ імені Тараса Шевченка, 2004. – 162 с.
3.
Convention of 26 June 1995 on the
protection of the European Communities' financial interests // Official Journal
of the European Union. C 316,
27.11.1995. P. 0049-0057.
4.
Impala Franco. The European
Arrest Warrant in the Italian legal system: between mutual recognition and
mutual fear within the European area of Freedom, Security and Justice //
Utrecht Law Review, Volume 1, Issue 2 (December), 2005.
5.
Угода
про співробітництво між Україною та Європейськими співтовариствами та їх
державами-членами // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=998_012
6.
Закон України «Про ратифікацію Угоди про співробітництво
між Україною та Європейськими співтовариствами та їх державами-членами» // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=237%2F94-%E2%F0
7.
Указ Президента
України «Про Програму інтеграції України до Європейського Союзу» від 14 вересня
2000 року № 1072// http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1072%2F2000
8.
Закон України «Про Загальнодержавну программу адаптації законодавства України до
законодавства Європейського Союзу» // http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1629-15
9.
Вихрист С.М. Регламентація надання правової
допомоги // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. –
1999. – Вип. 5. – С. 62 – 73.
10. Римский
статут международного уголовного суда // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=995_588
11. Висновок Конституційного Суду України від 11
липня 2001 року у справі за конституційним поданням Президента України про
надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного
кримінального суду (справа про Римський Статут) // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v003v710-01
Опубліковано: Сенько М.М. Європейський ордер на арешт та
національне кримінальне право // Теоретичні та прикладні проблеми кримінального
права України: матеріали міжнародної науково-практичної конференції, м. Луганськ,
20-21 травня 2011 р. / МВС України, Луганський державний університет внутрішніх
справ імені Е.О. Дідоренка. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка,
2011. – С. 436-442.
Немає коментарів:
Дописати коментар