Міжнародна науково-практична конференція "Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування та перспективи удосконалення"

Вже стало традиційним проведення у Львівському державному університеті внутрішніх справ щорічних міжнародних науково-практичних конференцій, присвячених черговій річниці прийняття чинного КК України. Цього року учасники конференції відзначають шосту річницю народження одного з найвагоміших законів прийнятих у нашій державі. З всеукраїнської у 2003 році конференція переросла у міжна­родну. Щороку збільшується кількість її учасників як з України, так і з зарубіжних держав. Проведення таких заходів, як міжнародна науково-практична конференція, що відбулася у Львівському державному університеті внутрішніх справ, дозволяє сконцентрувати увагу, висвітлити наші найболючіші проблеми. Своєчасність звернення до найактуальніших питань, залучення до роботи не лише юристів – теоретиків, а й практиків, фахівців із зарубіжних держав дає змогу визначити конкретні кроки, які необхідно зробити в даний час, і виро­бити спільний погляд на майбутнє. Проведення таких конференцій є також особливо важливим у контексті сучасних потреб в ефективному науковому супроводженні правоохоронної та правозастосовчої діяльності; в більш тісній співпраці між вченими та практиками не лише України, але й сусідніх держав; у визначенні пріоритетних шляхів приведення кримі­нального законодавства України у відповідність з європейськими стан­дартами. Вдосконалення та впорядкування кримінального законодавства – характерна риса процесу розвитку цивілізованої правової держави. Тому вирішення проблем застосування та визначення шляхів удоскона­лення законодавства про кримінальну відповідальність вимагає особ­ливо виваженого, відповідального підходу, залучення до участі в цих процесах не лише науковців, а й практиків, представників громадських організа­цій, широких верств населення, бо побудова демократичної, правової держави – не гасло, а реальний процес, що вже розпочався. Він має бути успішно завершений завдяки спільним зусиллям кожного. Учасники конференції відзначають, що необхідність у проведенні такого роду заходів викли­кана тим, що чинний Кримінальний кодекс України потребує подальшого вдосконалення та приведення його у відповідність з нормами міжнарод­ного права та національного законодавства України. Чинний КК Украї­ни містить низку нерозв’язаних проблем, які зумовлені численними об’єктивними та суб’єктивними факторами. Зокрема, чи не найбіль­шою вадою цього кодексу, як видається, стало те, що кожен розділ його готував різний авторський колектив, проте належного узгоджен­ня їх в цілісний нормативний акт проведено не було. Зараз при поглибле­ному досліджені виявляється, що окремі положення різних розділів не стикуються між собою. Проблемою чинного КК України є і дотриман­ня загальноприйнятих правил побудови статей, насамперед, Особливої частини КК України, встановлення санкцій за окремі види злочинів тощо. Негативний вплив на процес кримінально-правового регулювання справили й деякі положення інших актів, а саме: Законів України "Про податок з доходів фізичних осіб", "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення" від 2 червня 2005 року тощо. Робота конференції відбувалась в режимі пленарного засідання та секційних засідань. Під час конференції працювало три секції: проблеми застосування та перспективи удосконалення За­гальної час­тини Кримінального кодексу України; проблеми застосування та перспек­тиви удосконалення Особ­ливої частини Кримінального кодексу України; досвід кримінально-правового регулювання у зарубіжних дер­жавах. Серед найбільш важливих сучасних проблем удосконалення чинного КК України учасники конференції виділили наступні: необхідність з’ясування меж кримінальної відповідальності, вивчення доцільності введення інституту кримінального проступку, кримінальної відповідальності юридичних осіб, подальше удосконалення форм кримінальної відповідальності, звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, кримінальної відповідальності неповнолітніх, застосування оціночних понять, вивчення соціальної зумовленості кримінальної відповідальності за окремі види злочинів. В ході роботи пленарного та секційних засідань, з урахуванням вище зазначеного учасниками були висловлені наступні зауваження та пропозиції: 1. В суспільстві, де реалізовано ідеї цивілізованої ринкової моделі економіки, функціонують достатньо розвинуті інститути громадянського суспільства, існують демократичні принципи організації та діяльності усіх гілок влади, кримінально-правові засоби об’єктивно не потребують широкого застосування. Вони виконують функцію "ultima ratio" ­– надзвичайного, крайнього засобу впливу на суспільні відносини. Переважно застосуванню підлягають інші регулятори: економічні, організаційні, культурно-просвітні, правові, зокрема, цивільно-правові, адміністративно-правові, фінансово-правові регулятори. Прагнення України стати правовою державою вимагає реформування чинного кримінального законодавства таким чином, щоб воно не стало знаряддям досягнення особистих цілей окремих осіб чи їх груп, а також, щоб обмежити його застосування у вирішенні конфліктів між особою та суспільством. Вирішенню цього завдання повинно сприяти, зокрема, глибоке та всебічне попереднє вивчення соціальної зумовленості кримінально-правової норми в широкому розумінні цього слова: не лише і не стільки кримінально-правових заборон, але й заохочувальних норм кримінального закону. На жаль, ні в Україні, ні в державах ближнього зарубіжжя ця проблема не досліджувалась комплексно на належному монографічному рівні за допомогою сучасних наукових методів. 2. Що ж стосується форм кримінальної відповідальності, то слід зазначити, що в останні роки в науковій літературі неодноразово зверталась увага на недоліки, які притаманні тим чи іншими статтям КК України, що передбачають окремі види покарань: громадські роботи (ст. 56 КК України), службові обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК України), конфіскація майна (ст. 59 КК України), обмеження волі (ст. 61 КК України), тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (ст. 62 КК України), довічне позбавлення волі (ст. 64 КК України). Тому існує необхідність підготувати та внести відповідні зміни до зазначених статей КК України. 3. Назріла необхідність на законодавчому рівні вирішити питання про закріплення інституту пробації з врахуванням практичного досвіду його застосування за останні роки в європейських державах і, особливо, з врахуванням інтересів потерпілого. В діючій нині редакції статей 75, 76, 77, 78, 79 КК України не ведеться мова про примирення винного з потерпілим, про відшкодування завданої йому шкоди, про компенсацію моральної шкоди. Існує лише обов’язок, що покладається судом на винну особу, яка звільняється від відбування покарання з випробуванням, – попросити публічно чи в іншій формі вибачення у потерпілого (п. 1 ч. 1 ст. 76 України). В зв’язку з цим гуманізація кримінального законодавства видається односторонньою, незавершеною. В такому випадку потерпілому відведена роль "живого доказу" вчинення злочину, оскільки його права належним чином не захищені. 4. Дискусійним на протязі останніх років залишається питання про введення інституту кримінального проступку. Цьогоріч це питання переросло в практичну площину – підготовлений проект змін до КК України, а також проект нової редакції Кодексу України про адміністративні правопорушення. На думку учасників конференції, слід погодитися із введення інституту кримінальних проступків, але при умові широкої та всебічної його наукової експертизи і з врахуванням досвіду зарубіжних країн. У зв’язку з цим, складною залишається проблема криміналізації і декриміналізації окремих суспільно небезпечних діянь, особливо з врахуванням глибокого та всебічного вивчення їх соціальної обумовленості. Особливу увагу слід звернути на ідею криміналізації значної частини адміністративних правопорушень та можливу декриміналізацію деяких злочинів. Учасники конференції звертають також увагу на те, що у зв’язку із введенням кримінальних проступків вводиться поняття "кримінальне правопорушення", яке в залежності від ступеня тяжкості ділиться на два види: злочин та кримінальний проступок (ст. 11-1 проекту змін до КК), але визначення цих понять в проекті відсутні, що є його суттєвим недоліком. Крім того, у зв’язку із введенням інституту кримінальних проступків необхідно внести відповідні системні зміни та доповнення до Загальної та Особливої частини КК України та КПК України. Дискусійним є питання про те, чи необхідно в КК України вводити окремий розділ (книгу) про кримінальні проступки (відповідно і в КПК України), чи можна вирішити це питання на рівні окремого Кодексу про кримінальні проступки. Учасники конференції віддають перевагу першому варіанту – внесення відповідних змін в діючий КК та КПК України. 5. Щодо введення кримінальної відповідальності юридичних осіб. За останні роки кількість противників цього кримінально-правового інституту значно скоротилась. Більшість вчених-криміналістів погоджуються з тим, що на шляху реалізації курсу України на інтеграцію в європейські структури, імплементація європейських стандартів в українське законодавство є необхідною. Учасники конференції аргументами в користь встановлення кримінальної відповідальності юридичних осіб називають наступне: а) збільшення кількості правопорушень, що вчинюються в процесі підприємницької діяльності і наносять істотну шкоду окремим особам, суспільству, державі; б) джерелом вигоди підприємств в таких випадках є їх незаконна діяльність; в) наявність труднощів, викликаних складною структурою управління підприємств, у встановленні конкретних осіб, що підлягають відповідальності за вчинене діяння; г) низький рівень ефективності санкцій, які застосовуються до окремих фізичних осіб для запобігання протиправній діяльності підприємств; ґ) необхідність належного покарання підприємства-порушника за протиправну діяльність з метою компенсації заподіяної шкоди і попередження в подальшому вчинення таких злочинів. В даний час в Україні розробляється проект Закону України "Про відповідальність юридичних осіб за вчинення злочинів". Важливе значення в зв’язку з цим має прийнята 20 жовтня 1988 року Рекомендація № R (88) 18 Кабінету Міністрів держав-членів Ради Європи відносно кримінальної відповідальності підприємств – юридичних осіб. В додатку до цієї рекомендації викладено десять принципів на яких необхідно ґрунтувати кримінальну відповідальність юридичних осіб.Учасники конференції усвідомлюють та із впевненістю стверджують, що реалізація зауважень та пропозицій визначених цими рекомендаціями значно сприятиме підвищенню якості чинного кримінального закону нашої держави, а відтак і ефективності його застосування. Крім того, учасники конференції вважають за необхідне доручити оргкомітету конференції опрацювати і узагальнити висловлені на конференції пропозиції і направити їх до Верховної Ради України, Верховного Суду України, Міністерства внутрішніх справ України та до інших правоохоронних органів