Сенько М.М., Беленок В.П.
Важливе місце для кваліфікації злочинів посідає суб’єктивна сторона складу злочину, як одну з головних його складових, в тому числі і її основна ознака – вина. Питання вини вивчалося багатьма науковцями, зокрема П.С. Дагелем, В.А. Нерсесяном, О.І. Рарогом, В.А. Сєрєбряковою, М.І. Хавронюком та іншими. Незважаючи на це, на сьогоднішній день залишається дискусійними проблеми вини у злочинах з формальним складом. Значною мірою це пов’язано з тим, що Кримінальний кодекс України 2001 року (далі – КК), який вперше дав законодавче визначення вини, визначає зміст умислу й необережності лише в злочинах з матеріальним складом (до діяння та наслідків). Поза правовим регулюванням залишилось визначення змісту вини в злочинах з формальним складом, тобто в таких злочинах, де настання суспільно-небезпечних наслідків лежить поза межами складу злочину. В зв’язку з цим виникають питання, що по-різному вирішуються науковцями та практиками: ставлення до яких ознак становить зміст вини в злочинах з формальним складом; чи можна визначати вину в таких злочинах лише до діяння, чи до діяння й до наслідків, що лежать поза межами складу злочину, чи до діяння й до інших ознак об’єктивної сторони складу злочину; з якою формою вини та при якому виді умислу чи необережності можуть бути вчиненими злочини з формальним складом?
Думки вчених та практиків із зазначених питань можна поділити на три групи:
1. Злочини з формальним складом можуть бути вчиненими як з прямим та непрямим умислом, так і при злочинній недбалості та злочинній самовпененості. При цьому зміст вини визначається як до діяння, так і до наслідків, що знаходяться поза межами складу злочину, а також до інших ознак об’єктивної сторони злочину.
2. Злочини з формальним складом можуть бути вчиненими або з прямим умислом, або при злочинній недбалості. При цьому виключається можливість вчинення таких злочинів з непрямим умислом або при злочинній самовпененості. Ставлення в таких злочинах переноситься виключно на діяння. У зв’язку з цим, дещо видозмінюється зміст прямого умислу, яким є таке ставлення, коли особа "усвідомлювала суспільну небезпеку діяння та бажала його вчинити" та злочинної недбалості, якою є таке ставлення, коли особа "не усвідомлювала суспільної небезпеки свого діяння, хоча повинна була і могла її усвідомлювати". Такої думки дотримуються В.І. Борисов, Р.В. Вереша, П.С. Дагель, Р.І. Міхєєва, С.І. Нежурбіда, О.І. Рарог та інші науковці.
3. Злочини з формальним складом можуть бути вчиненими тільки з прямим умислом. Виключається можливість вчинення таких злочинів з непрямим умислом або із необережності. Ставлення в таких злочинах переноситься виключно на діяння. На відміну від попередньої позиції, виключається можливість вчинення таких злочинів при злочинній недбалості, оскільки, вважається, що особа не може не усвідомлювати суспільної небезпеки свого діяння. Такої позиції дотримуються В.А. Клименко, А.А. Музика, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, В.Б. Харченко та інші.
На нашу думку, найбільш обгрунтованою видається остання позиція.
Перш за все, необхідно зазначити, що змістом вини в злочинах з формальним складом є ставлення виключно до суспільно-небезпечного діяння. Не включаючи наслідки в коло ознак складу злочину, законодавець тим самим не вимагає встановлення характеру їх передбачення. Наслідки при вчиненні злочинів із формальним складом полягають у заподіянні шкоди об’єкту посягання. Ці наслідки не можна зафіксувати звичними для нас способами, але вони завжди існують. Про те, що вони настали, свідчить винне вчинення суспільно небезпечного діяння, оскільки ці наслідки органічно й нерозривно пов’язані з діянням. Тому зміст вини в злочинах з формальним складом ми повинні визначати за ставленням суб’єкта до вчинення передбаченого статтею кримінального закону суспільно-небезпечного діяння. В зв’язку з цим, такі злочини не можуть бути вчиненими з непрямим умислом та при злочинній самовпевненості, оскільки ставлення у вигляді "не бажав, але свідомо припускав", а також "легковажно розраховував на їх відвернення" можливе лише до наслідків і в жодних формах не може бути застосоване до діяння.
Як зазначалось вище, в юридичній літературі не виключається можливість необережного вчинення злочинів із формальним складом при злочинній недбалості. Однак, як зазначає В.А. Сєрєбрякова, щоб діяння людини, в злочинах з матеріальним складом, проявило суспільно небезпечний характер, необхідно, щоб настав суспільно небезпечний наслідок. У злочинах, обов’язковою ознакою складу яких є настання суспільно небезпечного наслідку, не можливе заподіяння шкоди їх об’єкту без настання цього наслідку. Тому ми вважаємо, що усвідомлення суспільної небезпеки в таких злочинах неможливе без передбачення настання суспільно небезпечних наслідків. Саме для злочинів із матеріальним складом кримінальний закон визначає психічний зміст злочинної недбалості: не передбачав суспільно небезпечні наслідки, хоча повинен і міг їх передбачити. Якщо суб’єкт не передбачав настання суспільно небезпечних наслідків, то, на нашу думку, він й не усвідомлював суспільної небезпеки своїх дій (бездіяльності). Т.Л. Сєргєєва зазначає, що при недбалості винний не передбачає наслідків своїх дій, тому що саме непередбачення наслідків є тією суб’єктивною причиною, через яку винний позбавляється можливості уникнути злочинного результату. В злочинах із формальним складом заподіяння шкоди охоронюваному об’єкту настає одночасно із вчиненням суспільно небезпечного діяння. В цьому випадку суспільно небезпечна дія (бездіяльність) настільки тісно пов’язана із охоронюваним кримінальним законом суспільними відносинами, що виконання об’єктивної сторони злочину, свідчить про заподіяння шкоди об’єкту. Тому, якщо особа в злочинах із формальним складом усвідомлює фактичну сторону свого діяння та усі його ознаки, вона усвідомлює, що тим самим порушуються охоронювані цим законом суспільні відносини, а отже, усвідомлює суспільну небезпеку цього злочину. Осудна особа, що досягла встановленого віку, завжди усвідомлює суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності).
Тому, ми вважаємо, що злочинна самовпевненість та злочинна недбалість є неможливими в злочинах із формальним складом. На думку В.Ф. Кириченка, відповідальність за необережність констатується в законі таким чином, що вона можлива лише при реальному настанні результату. Необережні дії, які могли потягнути за собою наслідки, але не потягнули, не містять достатньо підстав для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Відповідно, питання про необережність може розглядатися лише щодо наслідків, які наступили.
Специфіку законодавчої конструкції окремих складів злочинів відображає Кримінальний кодекс Республіки Узбекистан. Відповідно до ст. 21 цього закону, злочин, закінченням якого стаття Особливої частини Кримінального кодексу визнає моментом виконання суспільно небезпечного діяння, визнається умисним, якщо особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння і бажала його вчинити. Вважаємо за доцільне закріпити подібне положення й в Кримінальному кодексі України. На нашу думку, це б допомогло більш правильно встановлювати форму та вид вини кожного окремого злочину в теорії кримінального права та на практиці.
Підсумовуючи викладене, ми приходимо до таких висновків:
1. Злочини з формальним складом можуть бути вчиненими виключно з прямим умислом. Виключається можливість вчинення цих злочинів з непрямим умислом, а також з необережності.
2. Необхідно внести зміни до ст. 23 КК, що визначає поняття вини, виклавши її в наступній редакції: "Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків (у злочинах, закінченням яких статті Особливої частини цього Кодексу визнають момент виконання суспільно небезпечного діяння – лише до діяння (дії чи бездіяльності)), виражене у формі умислу або необережності".
3. Доповнити КК статтею 241 наступного змісту: "Злочин, закінченням якого стаття Особливої частини цього Кодексу визнає момент виконання суспільно небезпечного діяння, визнається вчиненим з прямим умислом, якщо особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння і бажала його вчинити. Виключається можливість вчинення таких злочинів з непрямим умислом та з необережності".
Опубліковано: Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування та перспективи удосконалення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 7-8 квітня 2006 р.: У 2-х частинах. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2006. – Ч. 1. – С. 261-264.
Немає коментарів:
Дописати коментар