Про об’єктивну сторону складу злочину "Погроза або насильства щодо працівника правоохоронного органу"

Сенько М.М., Беленок В.П.

Постановка проблеми. На початку 90-х років надзвичайно гострою постала проблема правової охорони працівника правоохоронного органу. Не в останню чергу це пов’язується зі зростанням кількості насильницьких злочинів, що вчинялися проти працівників правоохоронних органів або їхніх близьких родичів саме у зв’язку з виконанням цими працівниками своїх службових обов’язків. Зрозуміло, що в процесі забезпечення правової охорони правоохоронної діяльності, провідна роль повинна відводитися її кримінально-правовому захисту. Очевидним у даному контексті є існування в системі Особливої частини КК України норми, що передбачає кримінальну відповідальність за погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу – це, відповідно, ст. 345 Кодексу. Зважаючи на те, що при виявленні конкретного злочину ми в першу чергу зустрічаємо його зовнішній прояв, тобто об’єктивну сторону, природно, що даний елемент досліджуваного складу злочину не міг залишитися поза нашою увагою Актуальність досліджуваної проблематики полягає в потребі практичного застосування наведеної вище норми КК України органами дізнання, досудового слідства та суду. Саме цим і зумовлюється гостра необхідність її викладення у якомога повнішій та доступнішій формі. Так, за даними статистики МВС України, протягом 2006 року, було зареєстровано 571 злочин та перебувало у провадженні 639 кримінальних справ у зв’язку з розслідуванням злочинів, відповідальність за які передбачена ст. 345 КК України. Тим не менше, проблеми об’єктивної сторони складу злочину погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу і надалі не знаходять свого однозначного вирішення як в теорії так і на практиці. Стан дослідження проблеми. Окремі аспекти кримінально-правового захисту працівника правоохоронного органу досліджувалися значною групою як вітчизняних так і зарубіжних вчених. До таких належать: Ф.Н. Аббасов, Г.А. Агаєв, В.Р. Айб, А.Ф. Бантишев, А. Брагіна, Н.І. Вєтров, В.Т. Дзюба, П.С. Єлізаров, І.Є. Ніконов, М.П. Журавльов, П.В. Замосковцев, С.М. Корабельников, В.М. Короленко, С. Мальков, В.М. Мамчур, В.І. Осадчий, В.С. Плугатир, В.В. Полухін, А.В. Савченко, Л.В. Терещенко, В.С. Ткаченко, М.І. Хавронюк, А.В. Шабанов, Н.В. Шепелева, А.В. Шрамченко, С.А. Яковлева та інші. Однак особливу увагу варто звернути на роботу В.І. Осадчого: „Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності” [6], яка стала першим в Україні комплексним монографічним дослідженням проблем кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності, де було висунуто і обґрунтовано низку положень, нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики. До цього, дана проблематика, здебільшого, висвітлювалася в контексті дослідження злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян; кримінально-правової характеристики злочинів проти правоохоронної діяльності або коментування чинного кримінального законодавства. Попри все це, зазначені вище норми потребують постійного удосконалення. Досягти цього можливо за рахунок ретельного дослідження усіх складів злочинів проти правоохоронної діяльності. А саме: здійснити порівняльно-правовий аналіз із аналогічними складами злочинів за законодавством зарубіжних країн, дослідити суміжні склади злочинів, встановити об’єктивні та суб’єктивні ознаки конкретних складів злочинів та підтвердити або заперечити доцільність існування таких норм взагалі, чи, приміром, запропонувати викласти їх в іншій редакції. З цією метою нами було розглянуто деякі, на нашу думку, найбільш актуальні, проблеми об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 345 КК України: „Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу”. Основним завданням ми визначили пошук прогалин у діючій системі кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності за кримінальним законодавством України та внесення вмотивованих пропозицій щодо їх усунення. Виклад основного матеріалу. На нашу думку, слід звернути увагу на те, що поняття об’єктивної сторони злочину та об’єктивної сторони складу злочину в літературі вживаються як рівнозначні. Однак вони не є тотожними, оскільки не є тотожними поняття складу злочину та злочину. Об’єктивна сторона складу злочину є сукупністю об’єктивних ознак, що містяться у диспозиції певної окремо визначеної кримінально-правової норми. В той же час об’єктивна сторона злочину характеризує сукупність об’єктивних ознак, притаманних виключно для конкретного суспільно небезпечного діяння, вчиненого певною особою, у визначений час в конкретному місці. Визначення поняття об’єктивної сторони складу злочину є надзвичайно важливим. Воно відіграє визначальну роль при встановленні переліку та змісту ознак об’єктивної сторони конкретного складу злочину. У зв’язку з цим, в межах даного дослідження ми вирішили звернутися до понятійного апарату, що є типовим в наш час для науки кримінального права. Серед науковців-криміналістів досить поширеним є визначення об’єктивної сторони складу злочину як зовнішнього прояву злочину, котрий характеризується суспільно небезпечним діянням, суспільно небезпечним наслідком, причинним зв’язком між діянням і наслідком, часом, місцем, способом, знаряддям, обстановкою та засобами вчинення злочину [1, 103]. В.Н. Кудрявцев вкладає в зміст об’єктивної сторони складу злочину механізм суспільно небезпечного та протиправного посягання, досліджуваного з точки зору зовнішніх форм його розвитку та негативного впливу на охоронювані законом суспільні відносини. Таким чином він включає до вказаної категорії зовнішню сторону суспільно небезпечного діяння, спричинювані ним (діянням) зміни в оточуючій дійсності, в тому числі і заподіяння шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам [2, 11]. Значення досліджуваного елементу складу злочину як для кваліфікації так і при кримінально-правовому розмежуванні погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу від суміжних злочинів переоцінити важко. На думку Г.В. Тимейка, значення об’єктивної сторони складу злочину є надзвичайно відчутним у процесі кваліфікації суспільно небезпечного діяння та визначається цілим комплексом взаємопов’язаних між собою чинників. Це, зокрема, те, що в межах конкретного складу злочину вона є об’єктивним підґрунтям кримінальної відповідальності, слугує критерієм відмежування даного злочинного діяння від інших злочинів або проступків, має важливе значення для кваліфікації, істотно впливає на оцінку ступеня суспільної небезпеки злочину та особи винного [3, 15-19]. Ми не можемо не погодитися із даним твердженням, оскільки при відмежуванні складу злочину погрози або насильства від суміжних складів злочинів, таких, наприклад, як склади злочинів, передбачені ст. ст. 342, 343, 344, 346, 348, 349, 350 КК України, стає очевидним, що і об’єкти, і суб’єкти в даних складах злочинів є надзвичайно схожими між собою. У такому випадку об’єктивна сторона складу злочину відіграє неабияку роль. Вона слугує критерієм кримінально-правового розмежування та, безперечно, впливає на кваліфікацію. Стаття 345 КК України встановлює відповідальність за: погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків – ч. 1 ст. 345; умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близь­ким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків – ч. 2 ст. 345; умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близь­ким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків – ч. 3 ст. 345; перераховані вище дії, вчинені організованою групою – ч. 4 ст. 345 Кодексу. У зв’язку з тим, що нами досліджуються лише деякі проблеми об’єктивної сторони складу погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу, які не охоплюють вчинення даного злочину організованою групою, пропонуємо обмежитися дослідженням змісту диспозицій лише ч.ч. 1-3 ст. 345 КК України. Отже ч. 1 ст. 345 КК України передбачає кримінальну відповідальність за погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків. За своєю конструкцією даний склад є формальним. У системі Особливої частини КК України наявно приблизно тридцять статей, в яких погроза є конститутивною або кваліфікуючою ознакою. В нашому випадку, вказана об’єктивна ознака утворює самостійний склад злочину. Науковці по-різному визначають погрозу. Так, наприклад, В.К. Грищук визначає погрозу як висловлення реального наміру заподіяти особі або її близьким фізичну, майнову або моральну шкоду. При чому, залежно від форми виразу вона може бути словесною, письмовою, у формі конклюдентних дій (жестів, демонстрації зброї), інших дій, спрямованих на примушування особи до виконання поставлених винним вимог [4, 150]. В.С. Батиргареєва, характеризуючи психічне насильство при розбої, уявляє погрозу як психічний вплив злочинця на волю і свідомість потерпілого без фактичного застосування фізичного насильства [5, 19]. В.І. Осадчий вкладає в поняття погрози насильством можливість вчинення злочинного впливу на потерпілого від заподіяння фізичного болю до спричинення йому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, позбавлення можливості обирати місце перебування на свій розсуд [6, 135-136]. Як бачимо, для кожного складу злочину, об’єктивною ознакою якого є погроза, характерні певні особливості. Тим не менше дане поняття містить такі ознаки, які було б просто неприпустимо заперечувати. Вони наявні в переважній більшості наукових визначень та майже завжди виникають у свідомості особи при спробі ідентифікації певних дій як погрози. Погроза – це виражений словами, письмово, певними діями або іншим чином намір завдати фізичної, матеріальної чи іншої шкоди окремій особі або громадським інтересам [7, 594]. Особливість досліджуваного складу злочину полягає в тому, що погроза, як об’єктивна ознака, утворює самостійний склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 345 КК України, лише при наявності юридичної конструкції „у зв’язку з виконанням службового обов’язку працівником правоохоронного органу”. За умови ж відсутності вказаної юридичної конструкції, погроза вбивством або знищення майна утворює два самостійні склади злочинів. Відтак і кваліфікація відбуватиметься за ст. 129 або ст. 195 КК України, відповідно – це „погроза вбивством” та „погроза знищення майна”. На це ж звертає свою увагу і п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р. №8 „Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів”. Так, в ній, зокрема, йдеться про те, що кваліфікація за статтями, які передбачають кримінальну відповідальність за злочини проти правоохоронних органів, повинна відбуватися лише за умови виконання працівником правоохоронного органу службового обов’язку. Якщо ж дії винного були реакцією на незаконні діяння працівника правоохоронного органу або викликані особистими неприязними стосунками, не пов’язаними з виконанням потерпілим своїх обов’язків, вчинене, за наявності для цього підстав, потрібно кваліфікувати як злочин проти особи або власності [8, 166]. У випадку зі складом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, погроза вбивством, насильством або ж знищенням чи пошкодженням майна, як і в інших випадках, може здійснюватися словесно, письмово, за допомогою жестів і демонстрації зброї або предметів, що їх замінюють, а також за допомогою технічних засобів й інших дій [9, 17; 6, 139]. Злочин слід вважати закінченим з моменту доведення погрози, одним із вищезазначених способів, до відома потерпілого. Характерною умовою погрози також є дійсність та реальність сприйняття її потерпілим. Іншими словами – це здатність створити переконання в можливості її здійснення. Потерпілий повинен усвідомлювати, що небезпека заподіяння шкоди, якою погрожує винний, за певних обставин може стати дійсністю. На цю умову звертає свою увагу переважна більшість авторів. Тим не менше, у п. 10 вищевказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України наголошується на тому, що для кваліфікації дій за ч. 1 ст. 345 Кодексу наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погроз не є обов’язковою [8, 170]. Очевидним є прагнення законодавця надати працівникові правоохоронного органу та його близьким родичам підвищеного ступеню захисту. Проте у випадку, коли погроза не є реальною, потерпілому не спричиняється шкода, а відтак і суспільним відносинам шкода не заподіюється. На нашу думку, дане діяння не може визнаватися злочином. При кваліфікації зазначених вище дій як злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України нехтуються принципи кримінальної відповідальності. Відтак вважаємо існування у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р., №8 „Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів” наявного роз’яснення підстав кваліфікації погрози необґрунтованим і таким, що суперечить положенням кримінального права та може призвести до притягнення до кримінальної відповідальності невинних осіб. Отже погроза, як об’єктивна ознака складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, являє собою погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків, вчинювана словесно, письмово, за допомогою жестів і демонстрації зброї або предметів, що їх замінюють, а також із використанням технічних засобів і інших дій. Обов’язково повинна бути дійсною й реальною для її сприйняття потерпілим. Злочин слід вважати закінченим з моменту доведення погрози до відома адресата. Дещо незрозумілою для нас є назва ст. 345 Кодексу: „Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу”. Ми вважаємо, що поняття погроза та насильство не можуть бути розчленовані та протиставлені між собою. На наше переконання така позиція законодавця є не зовсім коректною по відношенню до загальнотеоретичних основ, напрацьованих протягом багатьох років. Адже, як відомо, важко заперечити той факт, що погроза є одним із видів психічного насильства, яке, в свою чергу, перебуває у нерозривному зв’язку із загальною категорією насильства. Крім того, в найменуванні ст. 345 КК України, на відміну від диспозиції цієї статті, не зазначено, що насильство може бути заподіяне й близькому родичеві працівника правоохоронного органу. Склади злочинів, передбачені ч.ч. 2, 3 ст. 345 КК України, є злочинами з матеріальними складами, а відтак, для них характерним є настання певних суспільно небезпечних наслідків в результаті протиправного діяння винної особи. Ці наслідки перебувають у нерозривному причинному зв’язку з діянням та носять суспільно небезпечний характер. До таких, зокрема, належать: заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близь­ким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень та заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близь­ким родичам тяжкого тілесного ушкодження – це ч. 2 та ч. 3 ст. 345 КК України, відповідно. Виходячи із назви ст. 345 Кодексу: „Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу”, та проводячи аналогію зі змістом, що викладено у диспозиції ч. 1 ст. 345 КК України, приходимо до висновку, що об’єктивна сторона складів злочинів, передбачених ч. 2 і ч. 3 ст. 345 Кодексу полягає у фізичному насильстві. На думку В.О. Навроцького, в теорії кримінального права не досягнуто однозначності в тлумаченні поняття „насильство” [10, 10]. Ми цілком погоджуємося з даним твердженням. Тому при розгляді даного питання нами було взято за основу одне з найбільш загальних понять насильства. На нашу думку, найбільш прийнятним визначенням насильства є розуміння його як умисного фізичного чи психічного впливу однієї особи на іншу, проти її волі, що спричиняє цій особі фізичну, моральну, майнову шкоду або містить у собі загрозу заподіяння зазначеної шкоди зі злочинною метою. Такий вплив на особу здійснюється вчиненням певних умисних діянь [7, 68]. Ми вважаємо, що з об’єктивної сторони злочини, передбачені частинами 2, 3 ст. 345 КК України, характеризується дією, наслідками (заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близь­ким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень та заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близь­ким родичам тяжкого тілесного ушкодження), причинним зв’язком між дією та наслідком. В.І. Осадчий звертає свою увагу і на те, що юридична конструкція “у зв’язку з виконанням працівником правоохоронного органу службових обов’язків” з об’єктивної сторони вказує на час вчинення злочину [6, 129]. Якщо говорити про зміст насильства, передбаченого ст. 345 КК України, то варто звернути увагу на те, що дана категорія не включає в себе вбивство та знищення майна [11, 109]. Відповідальність за ці діяння встановлена іншими кримінально-правовими нормами. Із змісту ст. 345 КК України також випливає, що у даному складі злочину насильство не включає в себе погрозу та інше психічне насильство, тобто під насильством законодавець розуміє лише фізичне насильство. Як уже зазначалося, це суперечить визначенню насильства в теорії кримінального права, а також окремим нормам Загальної та Особливої частини КК України. Злочини, передбачені ч.ч. 2, 3 КК України, вчиняються дією, тобто активною, вольовою, свідомою поведінкою людини. М.І. Хавронюк вказує на чотири види дій, якими може утворюватися об’єктивна сторона складів злочинів, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 345 Кодексу. До таких, зокрема, слід відносити: заподіяння побоїв, заподіяння легких тілесних ушкоджень, заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень та заподіяння тяжкого тілесного ушкодження [12, 393]. Таким чином, під насильством у злочині, передбаченому ч. 2 ст. 345 КК України, слід розуміти заподіяння суспільно небезпечною дією потерпілому – працівнику правоохоронного органу чи його близькому родичу, наслідків у вигляді побоїв, легких тілесних ушкоджень, або середньої тяжкості тілесних ушкоджень. Злочин, передбачений ч. 3 ст. 345 Кодексу, з об’єктивної сторони характеризується суспільно небезпечною дією, що призвела до наслідку – заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження. Висновки. Отже, розглянувши об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 345 КК України: „Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу” ми приходимо до висновку, що загалом вона відповідає сучасним потребам забезпечення кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності. Так, погроза, як об’єктивна ознака складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, являє собою погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків, вчинювана словесно, письмово, за допомогою жестів і демонстрації зброї або предметів, що їх замінюють, а також із використанням технічних засобів та інших дій. Погроза повинна бути дійсною й реальною для її сприйняття потерпілим. Злочин слід вважати закінченим з моменту доведення погрози до відома адресата. Насильство в злочинах, передбачених частинами 2, 3 ст. 345 КК України полягає у суспільно небезпечній дії, що призводить до суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння потерпілому – працівнику правоохоронного органу чи його близькому родичу побоїв, легких тілесних ушкоджень, середньої тяжкості тілесних ушкоджень та тяжкого тілесного ушкодження. При цьому обов’язковою умовою кваліфікації погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу чи його близьких родичів є наявність юридичної конструкції „у зв’язку з виконанням службового обов’язку працівником правоохоронного органу”. За умови ж відсутності вказаної юридичної конструкції, погроза вбивством, знищення майна або насильство утворюватимуть інші склади злочинів. Відтак і кваліфікація відбуватиметься за іншими нормами КК України. Тим не менше, нами було виявлено певні недоліки як в змісті самої статті так і в її тлумаченні. Зокрема, дещо незрозумілою для нас є назва ст. 345 Кодексу: „Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу”. Ми вважаємо, що поняття погроза та насильство не можуть бути розчленовані та протиставлені між собою. На наше переконання така позиція законодавця є не зовсім коректною по відношенню до загальнотеоретичних основ, напрацьованих протягом багатьох років. Адже, як відомо, важко заперечити той факт, що погроза є одним із видів психічного насильства, яке, в свою чергу, перебуває у нерозривному зв’язку із загальною категорією насильства. Туди ж слід відносити і фізичне насильство. Пункт 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.06.1992, №8 „Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів” наголошується на тому, що для кваліфікації дій за ч. 1 ст. 345 Кодексу наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погроз не є обов’язковою, в той час як переважна більшість науковців-криміналістів і ми, зокрема, вважаємо, що характерною умовою погрози також є дійсність та реальність сприйняття її потерпілим. Іншими словами – це здатність створити переконання в можливості її здійснення. Потерпілий повинен усвідомлювати, що небезпека заподіяння шкоди, якою погрожує винний, за певних обставин може стати дійсністю. Слід також зазначити, що даною статтею, проблема об’єктивної сторони складу погрози або насильства щодо працівника правоохоронного органу не вичерпується. Зважаючи на обмеження об’єму наукового дослідження, ми не змогли охопити всі проблеми та дискусійні моменти об’єктивної сторони цього складу злочину. Ця тема залишається й надалі надзвичайно актуальною, становить науковий інтерес і потребує подальшого наукового та дисертаційного дослідження з внесенням відповідних змін і доповнень до Кримінального кодексу України. Перспективи. Зважаючи на висновки, до яких нам вдалося дійти, пропонуємо: 1. Статтю 345 КК України перейменувати. На обговорення виноситься така її назва: "Погроза або фізичне насильство щодо працівника правоохоронного органу". 2. Пункт 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 р., №8 „Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів” виключити. Список використаних джерел: 1. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студ. вищ. навч. зал. освіти. – За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком інтер; Х.: Право, 2002. – 416 с. 2. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Юрид. л-ра, 1960. – 244 с. 3. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступления. – Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. ун-та., 1977. – 216 с. 4. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / А.М. Бойко, Л.П. Брич, В.К. Грищук, О.О. Дуров та ін.; За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с. 5. Батиргареєва В.С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло. Монографія. – Х.: „Одісей”, 2003. – 256 с. 6. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності. Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 336 с. 7. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998 – т. 4: Н-П. – 2002. – 720 с. 8. Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992р. № 8 із змінами від 3 грудня 1997 р. // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. – К.: Видавничий дім „Скіф”, 2005., - 472 с. 9. Левертова Р.А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. – Омск: Омская высш. шк. милиции, 1978. – 103 с. 10. Навроцький В.О. Поняття насильства та його врахування при кримінально-правовій кваліфікації // Роль органів внутрішніх справ у сфері запобігання та протидії насильству в суспільстві: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Львів, 17-18 квітня 2000р. / Гол. ред. В.Л. Регульський. – Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2000. – 237 с., с. 10-15. 11. Осадчий В.І. Про зміст насильства в злочинах проти правоохоронної діяльності // Право України. - 1999. - № 6. - с. 109-112. 12. Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України. – К.: Істина, 2004. – 504 с.

Опубліковано: Сенько М.М., Беленок В.П. Про об’єктивну сторону складу злочину "Погроза або насильства щодо працівника правоохоронного органу" // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична: Зб. наук. пр. – Львів: ЛьвДУВС. – Вип. 1. – 2008. – С. 294-303.