Погроза як ознака об’єктивної сторони

Сенько М.М., Беленок В.П.

В сучасних умовах чітко окреслюється тенденція щодо збільшен­ня частки насильницьких злочинів. Це зумовлено багатьма різноманіт­ними чинниками, що впливають як на суспільство в цілому, так і на окремо взяту винну особу зокрема. За таких умов особливу увагу викли­кає проблема підвищення ступеня кримінально-правової охорони право­охоронної діяльності, оскільки саме на працівників правоохоронних органів покладено обов’язок щодо захисту прав та свобод людини, її життя, здоров’я, честі, гідності, недоторканності та безпеки. Зважаючи на те, що при виявленні конкретного злочину ми в першу чергу зустрі­чаємо його зовнішній прояв, тобто об’єктивну сторону, природно, що даний елемент досліджуваного складу злочину не міг залишитися поза нашою увагою. Вважаємо, що в науці кримінального права вивченню об’єк­тивної сторони погрози або насильства щодо працівника правоохоронного ор­гану приділялося недостатньо уваги. Зокрема дана проблематика здебіль­шого висвітлювалася в контексті дослідження злочинів проти авторите­ту органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єд­нань громадян; кримінально-правової характеристики злочинів проти правоохоронної діяльності або коментування чинного криміналь­ного законодавства. Серед науковців-криміналістів досить поширеним є визначення об’єктивної сторони складу злочину як зовнішнього його прояву, що характеризується суспільно небезпечним діянням, суспільно небезпеч­ним наслідком, причинним зв’язком між діянням і наслідком, часом, місцем, способом, знаряддям, обстановкою та засобами вчинення зло­чину [1, 103]. Значення досліджуваного елементу складу злочину як для кваліфікації, так і при кримінально-правовому розмежуванні по­грози або насильства щодо працівника правоохоронного органу від суміжних складів злочинів переоцінити важко. Г.В. Тимейко, напри­клад, визначає значення об’єктивної сторони складу злочину як комп­лекс чинників, що впливають на визначення місця об’єктивної сторони складу злочину в теорії кримінального права. Це, зокрема, те, що в межах складу злочину вона є об’єктивним підґрунтям кримінальної відповідальності, слугує критерієм відмежування даного злочинного діяння від інших злочинів або проступків, має важливе значення для кваліфікації, істотно впливає на оцінку ступеня суспільної небезпеки злочину та особи винного [5, 15–19]. Спробуємо звузити дослідження означеної проблематики до кримінально-правової характеристики погрози як об’єктивної ознаки складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України – "Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу". Розглянувши диспозицію даного складу злочину, ми можемо охарактеризувати об’єктивну сторону дією, а точніше – погрозою вбивством, насильст­вом або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника право­охоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків. Хотілося б звернути увагу на той факт, що висвітленню окремих аспектів погрози в різний час приділялася увага багатьох вчених, з-поміж яких: В.С. Батиргареєва, С. Бородін, В.К. Грищук, М.М. Корчів, Л. Крахмальник, Р.А. Левертова, В.І. Осадчий, І. Ной, І.В. Самощенко, В. Ткаченко та інші. Тим не менше, проблема погрози щодо працівни­ка правоохоронного органу або його близьких родичів у зв’язку з ви­конанням цим працівником службового обов’язку залишається однією з найменш досліджуваних. Загалом у теорії кримінального права погрозу розуміють як один із способів вчинення психічного насильства по відношенню до потерпілого. Проте автори не поділяють єдиного погляду стосовно формулювання погрози в окремих, конкретних випадках. Так, напри­клад, В.К. Грищук визначає погрозу як висловлення реального наміру заподіяти особі або її близьким фізичної, майнової або моральної шко­ди. Причому, залежно від форми виразу, вона може бути словесною, письмовою, у формі конклюдентних дій (жестів, демонстрації зброї), інших дій, спрямованих на примушування особи до вчинення злочину [2, 150]. В.С. Батиргареєва, характеризуючи психічне насильство при розбої, уявляє погрозу як психічний вплив злочинця на волю і свідомість потерпілого без фактичного застосування фізичного насильства [3, 19]. В.І. Осадчий вкладає в поняття погрози насильством можливість вчинення злочинного впливу на потерпілого від заподіяння фізичного болю до спричинення йому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, позбавлення можливості обирати місце перебування на свій розсуд [4, 135–136]. Як бачимо, для кожного складу злочину, об’єктивною озна­кою якого є погроза, характерні певні особливості. Не стала винятком і ч. 1 ст. 345 КК України. Особливість досліджуваного складу злочину полягає в тому, що погроза як об’єктивна ознака утворює самостійний склад злочину, пе­редбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, лише при наявності юридичної конструкції "у зв’язку з виконанням службового обов’язку працівни­ком правоохоронного органу". За умови ж відсутності вказаної юри­дичної конструкції, погроза вбивством або знищення майна утворює два самостійні склади злочинів. Відтак і кваліфікація відбуватиметься за ст. 129 або ст. 195 КК України, відповідно – це "погроза вбивством" та "погроза знищення майна". У випадку зі складом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, погроза вбивством, насильством або ж знищенням чи пошко­дженням майна, як і в інших випадках, може здійснюватися словесно, письмово, за допомогою жестів і демонстрації зброї або предметів, що їх замінюють, а також за допомогою технічних засобів [6, 17; 4, 139]. Характерною умовою погрози також є дійсність та реальність сприй­няття її потерпілим. Отже, погроза як об’єктивна ознака складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 345 КК України, являє собою погрозу вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків, вчинювана словесно, письмово, за допомогою жестів і демонстрації зброї або предметів, що їх замінюють, а також із використанням технічних засобів та обов’язково повинна бути дійсною й реальною для її сприйняття потерпілим. ___________ 1. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник для студ. вищ. навч. зал. освіти. / За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: Юрінком Інтер. – Х.: Право, 2002. – 416 с. 2. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / А.М. Бойко, Л.П. Брич, В.К. Грищук, О.О. Дуров та ін.; За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, А.С.К., 2001. – 1104 с. 3. Батиргареєва В.С. Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло: Монографія. – Х.: "Одіссей", 2003. – 256 с. 4. Осадчий В.І. Кримінально-правовий захист правоохоронної діяльності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 336 с. 5. Тимейко Г.В. Общее учение об объективной стороне преступ­ления. – Ростов-на-Дону: Изд-во Рост. ун-та, 1977. – 216 с.Левертова Р.А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. – Омск: Омская высш. шк. милиции, 1978. – 103 с.

Опубліковано: Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування та перспективи удосконалення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 13-15 квітня 2007 р.: У 2-х частинах. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007. – Ч. 2. – С. 138-140